6. Друг чи ворог?

– Чого тобі? – не надто приязно витріщилася на Дениса Аня. Ну а чого він чекав? Що вона кинеться йому на шию від радості? Через його друга у неї тепер безліч проблем, і байдуже, що сам Денис тут, в принципі, ні до чого. 

– Аню, давай просто поговоримо, – серйозно заявив хлопець, а тоді швидко вийшов на вулицю. Коли він опинився поряд, дівчина почувалась досить дивно, наче зникла її внутрішня стіна, що так старанно стримувала емоції. – Обіцяю, чіплятись не буду. На сьогодні з тебе і так… достатньо. 

– Послухай, я не розумію, чого тобі від мене треба, але зараз не найкращий момент, щоб говорити, – якомога спокійніше намагалася пояснити Аня. Все ж таки цей хлопець не зробив їй нічого поганого, навіть допоміг кілька разів. Саме тому сварити його не хотілося, але й сенсу в розмові з ним Аня не бачила.  

Денис одразу ж нахмурився, озирнувся навколо і, напевно, все ж таки зрозумів, що  вони стоять біля центрального входу в університет. Студентів поряд було доволі багато, і всі вони зацікавлено витріщалися на них двох. Зрозумівши свою помилку, хлопець швидко підлетів до автомобіля і відчинив двері з боку пасажира.  

– Застрибуй! В автомобілі поговоримо, – абсолютно серйозно заявив. Ось тут Аня не змогла втриматися від істеричного смішка. Він реально думав, що вона сяде в цю машину? Та ніколи в житті! 

– І не подумаю! – пробурмотіла дівчина і склала руки на грудях. При цьому вона абсолютно забула про ранки на долонях. Саме тому вже за мить зашипіла від болю, навіть забувши, хто стояв поряд.  

А сам Денис не розгубився і швидко кинувся до дівчини. Схопив за руки та розвернув до себе долонями. Кілька секунд похмуро розглядав подряпини, а тоді перевів погляд на неї.  

– Ти так і не обробила ранки? – серйозно запитав.  

– Не твоє діло! – сердито вигукнула Аня і спробувала висмикнути свої кінцівки, але це було не так-то й просто.  

Несподівано Денис потягнув її за собою до автомобіля, і Аня навіть пискнути не встигла, як опинилася на сидінні. 

– Ти що собі дозволяєш? – сердито глянула на хлопця, але він лише мило усміхнувся і зачинив двері просто перед її носом.  

Поки дівчина намагалася відчинити ці кляті двері й вибратися на вулицю, Денис встиг обійти машину і теж сів у салон. Несподівано почулося підозріле клацання – і двері виявилися замкненими. 

– Ти що робиш? – от тепер Аня реально розсердилася. – Це схоже на викрадення! 

– Нехай так! – абсолютно спокійно відповів хлопець і надто різко нагнувся в бік дівчини. Аня такого точно не очікувала і відсахнулася назад, при цьому надто швидко. В результаті вона вдарилася головою об вікно і розізлилася ще більше. 

– Я що, реально схожий на маніяка? – весело запитав Денис. – До тебе усі називали мене милим і гарним. Лише ти відсахуєшся, наче бачиш справжнього монстра. 

Аня розглядала гарне обличчя хлопця і вперше не знала, що йому відповісти. Денис дійсно не був схожим на маніяка, але дівчина зовсім його не знала. Його хороші вчинки, звісно, не залишалися без уваги дівчини, але навіть вони не допомагали хлопцеві стати на крок ближче до Ані. 

Схоже, Денис зрозумів, що відповіді так і не почує, тому лише хмикнув і дістав з бардачка аптечку. Тепер Аня зрозуміла, для чого він так близько нагнувся, а вона-то вже собі навигадувала. Одразу стало соромно за свою поведінку, адже Денис просто намагався допомогти. 

– Давай сюди свої руки, лікувати буду, – абсолютно спокійно заявив хлопець, наче не було тієї розмови ще хвилину тому.  

Аня вирішила побути трохи адекватною і простягнула хлопцеві свої кінцівки долонями вгору. Денис досить ніжно взяв одну її руку у свою і почав обробляти ранки антисептиком. Коли з’явилися неприємні відчуття і ранки почали пекти,  Аня тихо зашипіла від болю.  

І тут сталося те, що змусило дівчину остаточно розгубитися. Денис підніс її руку до своїх губ і легенько подув. Аня дивилася на його дії широко розплющеними очима і на деякий час забула, що потрібно дихати.

Шкіра вкрилася мурахами, а думки кудись порозбігалися.  

– Так краще? – зазирнув їй в очі Денис – і Аня остаточно втратила ниточку розмови. 

– Ага, – тихо пробурмотіла і, щоб розвіяти це дивне марево, витягнула свою руку з захвату хлопця. – Дякую, що допоміг, але мені вже час. 

– А друга рука? – усміхнувся Денис і підняв ліву руку дівчини. Аня ледве стримувалася, щоб стрімголов не кинутися тікати. На щастя, цього разу хлопець не став дути на ранки, мабуть, розумів, що дівчині й так було ніяково. 

– Тепер ти мене відпустиш? – повернувши собі свої кінцівки, запитала Аня. 

– Ти говориш так, наче я тебе тут силою утримую, – хмикнув Денис, і знову почулося клацання. Але цього разу Аня не поспішала тікати. 

– Дякую, що допоміг, але це нічого не змінює, – серйозно заявила дівчина. – Я справді не хочу проблем, Дене. А ти… і Мартін – не ті люди, з якими варто зв’язуватися. Ми з різних світів, розумієш? Я тут для того, щоб навчатися, і це головна моя мета. Я не хочу відволікатися на твого божевільного дружка. І на тебе… теж. 

– Ого, яка промова! – усміхнувся хлопець, абсолютно не вражений її словами. – Я одразу зрозумів, що ти особлива дівчина. Саме тому і хочу стати тобі другом. Не варто шукати у моїх вчинках прихований підтекст – даремно згаєш час. Я не збираюся відволікати тебе від навчання, навпаки, навіть приємно здивований, що в наш час є ще такі завзяті дівчата, як ти. Я розумію, що саме Мартін змусив тебе тримати між нами дистанцію. І це доволі прикро. Але я дуже хочу, щоб ти бачила в мені саме милого і доволі гарного хлопця, а не друга Безпалова.