5. Ще більше ненависті

Наступного ранку Аня прокинулася від шуму, що створювали її сусідки. Виявилося, що саме так вони обирали одяг для сьогоднішнього походу в клуб. Згадавши, що сьогодні п’ятниця і попереду два вихідних, Аня засумувала. Лише почала звикати до навчання, а тут знову два дні сидіти в чотирьох стінах.  

Але сусідки по кімнаті, схоже, її печалі не поділяли. Навпаки, настрій   у них був піднесеним саме через те, що сьогодні їх чекало свято для першокурсників, а потім можна буде відпочивати цілих два дні. 

Аня лише з усмішкою розглядала, як дівчата вибирають одяг для клубу. Їм хотілося виглядати гарно, але не занадто відверто. У результаті подруги пересварилися і вирішили закінчити з вибором після навчання. Поки Аня йшла в університет, встигла відмітити, що й інших студентів не оминула тема сьогоднішнього святкування.  

Схоже, клуб сьогодні буде переповнений від охочих повеселитися. Звісно, ще одним важливим фактором було те, що більшість студентів були приїжджими й саме тому дуже хотіли побачити нічне життя столиці.  

В аудиторії теж усі розмови зводилися до сьогоднішнього святкування. Аня побачила уже на звичному місці Віку і швидко попрямувала до неї. Дівчина не брала участі у розмовах, а відсторонено читала свою улюблену книгу. 

– Привіт! – Аня сіла поряд і зацікавлено витріщилася на подругу. – Як тобі сьогоднішня атмосфера? 

– Уже вуха в’януть від цих розмов про клуб, – зітхнула дівчина. – Не розумію, що такого цікавого у цьому святкуванні. 

– Схоже, ми з тобою не з цього століття, – усміхнулася Аня. – Поки усі в захваті від сьогоднішньої туси, ми з тобою сидимо як дві старі бабульки та бурчимо. 

– Це точно, – хмикнула Віка. – Але я справді не фанатка нічних клубів. Я більше тишу люблю, книгу почитати.  

– Теж саме, – погодилася Аня. – Слухай! У мене ідея з’явилася! Давай сьогодні містом погуляємо! Я тут майже нічого не знаю, а проводити вечір на самоті якось не хочеться. 

– Не знаю, Аню, – одразу ж нахмурилася дівчина. – Ідея, звісно, чудова, але я не впевнена, що мене відпустять. Хоча… я спробую вмовити тата. 

Аня дивилася на розгублену Віку, і їй реально було шкода цієї дівчини. 

Цілковитий контроль робив її схожою на замкненого в клітці звірка. Так і до божевілля недалеко. Саме тому Аня дуже сподівалася, що дівчину все ж таки відпустять погуляти. 

Після закінчення другої пари дівчата вийшли  на  вулицю і сіли на лавку. Тепер вони обідали саме так. Повертатися в їдальню і шукати вільне місце бажання не було, тому дівчата дістали зі своїх сумок бутерброди та взялися обідати. На щастя, перші осінні дні виявилися доволі теплими й можна було досхочу сидіти на лавці та ловити на собі сонячні промені. 

Усе було чудово саме до того моменту, коли на стоянку універу не заїхали дві дорогі машини. Хоч Аня й не сильно розбиралася в марках, але чудово бачила, що вони не з дешевих. З яскраво-червоної спортивної машини вийшов Денис у модних темних окулярах. Аня одразу відмітила, що хлопець досить гарний. Але зараз її цікавий дехто інший.  

Мартін вийшов на вулицю з чорного, наче сама ніч, автомобіля.

Теж спортивного, але більше схожого на хижака. Схоже, Безпалов підбирав цю тачку під себе. 

Аня розуміла, що не варто так відкрито витріщатися на цього ідіота, але нічого не могла з собою вдіяти. До того ж, коли передні пасажирські двері відчинились і на вулицю вийшла доволі мила брюнетка, у дівчини взагалі щелепа впала кудись на землю. Та яка дівчина при здоровому глузді буде зустрічатися з цим психом? 

Та, як виявилося, охочих було доволі багато. Брюнетка мало в рота не заглядала Безпалову, хоча він похмуро розмовляв про щось із Денисом і повністю її ігнорував. Схоже, вона сподівалась на щось більше, але холодний принц думав інакше. 

– Давай краще в аудиторію повернемося. Скоро лекція розпочнеться, – Віка прослідкувала за поглядом подруги й, схоже, вирішила тікати подалі.     

– Це що, дівчина Безпалова? – не змогла втриматися від запитання Аня. 

– Жартуєш? – хмикнула Віка, піднімаючись на ноги. – Мартін не з тих, хто буде заводити стосунки. Скоріш за все, це подружка на одну ніч. Можу посперечатись, що він й імені її не пам’ятає.  

Слова Віки лише підтвердили здогадки самої Ані. Такий, як Безпалов, не здатен на чисті та відкриті почуття. Зрозумівши, що, залишившись тут ще хоча б на мить, дівчата обов’язково перетнуться з цією компанією,  Аня теж піднялася з лавки, але чомусь забула, що сумка була розстібнута. Усі конспекти та особисті речі висипалися на асфальт. 

– Та що ж це таке?! – вигукнула сердито дівчина і присіла, щоб зібрати своє добро. Віка теж взялася допомагати, щоб справа пішла швидше.  

Коли усі конспекти були зібрані, Аня побачила, що телефон лежить просто на тротуарі. Вона швидко кинулася до нього, але в останню мить на нього хтось наступив. Тепер він жалібно потріскував під вагою дорогих білосніжних кедів.  

Ані не довелося довго думати, хто такий розумний вирішив з неї познущатися. Дівчина швидко підвелася на ноги та зустрілася поглядом з холодними блакитними очима. 

– Віддай мій телефон! – сердито заявила. 

– А якщо я не хочу? – скривився насмішкувато Мартін. – Що ти зробиш у такому випадку?