3. Перший день

Поки Мартін наближався, Аня не могла відвести від нього погляду. Правильно було б тікати,  не озираючись. І вона  так би й зробила, якби він не побачив її раніше. Віка, взагалі, так сильно зловилася за руку дівчини, що Аня задумалася, чи не зламає вона її від страху. 

– Яка зустріч! – криво усміхнувся принц й окинув Аню зарозумілим поглядом. – І чому я не сумнівався, що побачу тебе тут. Готова вибачатися? 

– Я вже наче говорила, що вибачатися не буду, – сердито випалила дівчина. Вона помітила, що на них почали звертати увагу і це не сильно тішило.  

– Отже, принципова, – хмикнув Мартін, і очі його недобре блиснули. – Окей, я люблю грати. А особливо мені подобається ламати таких правильних дівчаток,  як ти. Не встигнеш навіть кліпнути, як я зроблю так, що тебе тут більше не буде. 

Ну ось! Схоже, сталося те, чого Аня найбільше боялася. Вона розуміла, що цей недоумок справді готовий здійснити її найстрашніший кошмар.  

– Мартіне, не роби цього, – зовсім тихо й абсолютно невпевнено сказала Віка. Аня здивовано витріщилася на неї, не розуміючи, чому ця дівчина так сильно боїться холодного принца. 

– Закрийся, миша. Тобі слова ніхто не давав! – гарикнув на неї роздратовано хлопець, і Віка затремтіла від страху.  

Ось тут Аня і не витримала. Відчепила від себе руку дівчини та підступила до принца майже впритул. Вона бачила, як блищали від холоду його блакитні очиська, а сам хлопець гидко скривився.   

– Може, уже досить ображати слабших від себе? Та що ти за хлопець взагалі такий? – видихнула сердито йому в обличчя. 

– Ти справді хочеш це знати? – усміхнувся Мартін й абсолютно несподівано відштовхнув дівчину від себе. 

Такого Аня точно не чекала. Вона просто полетіла назад, пізно згадавши, що там були сходи. Падати було неймовірно страшно. Та коли до землі залишилося зовсім трішки, її хтось підхопив. Аня опинилася в обіймах незнайомця, і її швидко поставили на ноги. Від страху серце билося десь у горлі й дівчина навіть не звертала уваги на те, що рятівник продовжував тримати її талію.  

– Ти як? – біля самого вуха почувся хриплий і начебто знайомий голос. Саме він повернув її до тями, і Аня швидко вибралася з обіймів. 

– Усе добре… Дякую… Тобі, – абсолютно розгублено випалила,  розглядаючи того самого Дениса, що й вчора за неї заступився. 

– О! Рятівник намалювався! – почав сміятися і плескати в долоні Мартін.  

Тепер Аня дивилася на нього з такою ненавистю, якої ще до жодної людини не відчувала. Він же просто веселився! 

А якби Денис її не спіймав? У кращому випадку, Аня могла щось собі зламати, а про гірший навіть думати було страшно. 

– Марте, ти здурів? – роздратовано випалив Денис. – Вона ж постраждати могла! 

– І що? – абсолютно байдуже відповів принц. – Вона це заслужила! Треба знати своє місце! 

Денис ще раз кинув похмурий погляд у бік друга, а тоді несподівано взяв Аню за руку і повів сходами вниз. Студенти проводжали їх здивованими поглядами й навіть  дорогу давали. Сама ж Аня була розгублена не менше, коли Мартін зіштовхнув її зі сходів.  

– Куди ти мене тягнеш? – сердито крикнула, коли трибуни залишилися позаду. Довелося навіть зупинитися і висмикнути свою кінцівку з захвату хлопця.  

– Поговорити хочу, – окинув її похмурим поглядом Денис, а тоді заховав руки в кишені джинсів. – Може, поясниш, навіщо затіяла війну з Мартом? Він же розчавить тебе, навіть пікнути не встигнеш. 

– Нічого я не затівала! – ображено засопіла Аня. Чомусь сваритися з цим хлопцем їй абсолютно не хотілося. Можливо, вся справа була в тому, що він уже двічі її врятував? Хоча коли він дивився на неї зверху вниз своїми синіми очима, Аня відчувала, як шкірою почали бігати мурахи. Денис був дуже гарним хлопцем. Високий накачаний брюнет із купою грошей у кишені та другом-ідіотом на додачу. – Він перший образив мою подругу! А я просто хотіла їй допомогти. 

– І нажила собі ворога, – хмикнув Денис. – Ти досить дивна дівчина, Аню. І від цього неймовірно цікава. 

– Звідки ти знаєш моє ім’я? – ахнула вона налякано. 

Навіть комплімент пропустила крізь вуха. 

– Мартін ще вчора усе про тебе дізнався, – продовжив добивати її словами Денис. – Для нього це абсолютно не проблема. Гей! Не треба робити такі налякані очі! Нічого страшного не сталося! 

– Жартуєш? – Аня трималася з останніх сил, щоб не заплакати. – Тепер мене виженуть з універу, так?  

– Схоже, слава Безпалова шириться далеко попереду його самого, – абсолютно спокійно відповів Денис. – Мій друг хоч і трохи божевільний, та виганяти тебе з універу точно не буде. У нього на тебе інші плани. 

– І які ж? – почувши, що виганяти її не стануть, Аня полегшено видихнула.  

– Мартін любить знущатися і доводити людям їх нікчемність. Ти дуже сильна дівчина, Аню. Змогла добряче струсонути нашого хлопчика. Саме тому він не заспокоїться, поки не розчавить твою самооцінку. 

– Звучить так собі, – хмикнула дівчина. – Ну, з цим я якось змирюсь. Головне, щоб в універі залишилась. 

– Вибач за прямолінійність. Я теж читав твоє досьє, – заявив Денис. – Ти закінчила школу з золотом. Вступила на державну форму навчання і, судячи з усього,  тобі тут справді подобається. Це лише ще раз доводить, що ти особлива.