Глава 1

Ледь піднявшись на ліктях, Василь вкотре спробував встати. На жаль, випитий напередодні алкоголь не дозволяв ні рухатися, ні думати нормально. Це й не дивно, з огляду на той факт, що чоловік був у важкому і затяжному запої вже протягом місяця. І як тільки не здох – одному Богу відомо. Але настільки бурхливому пияцтву була причина, на його погляд, досить істотна, – Васю з дому вигнала дружина.

Насправді, шлюб у них розладнався давно, жили якось за звичкою. Але коли чоловіка виставили з дому прямо в сарай, та й то, тільки на час, поки не знайде постійне місце проживання, Вася зовсім зажурився і сильно образився.

- Сама до мене назад приповзе! – бив себе в груди чоловік, шмигаючи закладеним від горілки носом. – І просити повернутися буде!

На жаль, вже місяць як жінка і не просила, і не кликала, і навіть із сараю з сіновалом викинула. Прямо в орендовану хатинку на краю села, поруч із кладовищем.

Будинок цей ледь тримався і дихав разом з вітром, але Вася вже не скаржився – він активно заливав горло і очі, щоб не бачити, в яку яму життя впав. Та й де йому в тій прірві щось розгледіти?

І все ж, просвіти були – треба ж за щось пити. А це щось треба заробити. Тож, час від часу, виповзаючи зі старої халупи під зубодробильний скрегіт дверей у часи найсильнішого похмілля, Вася плентався заробляти на пляшку. Та й люди кликали на допомогу – знали, що хоч і випивший, але не психований і добрий.

А Вася тягав дрова і відра води місцевим бабусям, втамовуючи спрагу по дорозі, копав городи, тихо смикаючи моркву з грядки, щоб не здохнути від голоду, і навіть чистив хлів, одного разу потайки примудрившись подоїти корову і напитися разом з кішкою парного молока. Звичайно, його тоді сильно нудило – молоко не пішло після самогонки, але хто ж знав, пити-то хотілося. А виявилося, організм не обдуриш, він, як будь-який алкоголік, вимагав потрібний градус.

Саме в один з таких днів його покликала до себе працювати місцева відьма – баба Глаша. Васі й не хотілося йти – недобра ходила за бабкою слава. Але їсти щось треба було, а випити – тим паче, ба більше, що жінка обіцяла стіл накрити і чарку поставити.

- Ех, Васька, дурень ти! Все життя собі зіпсуєш цією горілкою, - похитала головою баба Глаша, сидячи за столом навпроти. - Шкода ж. Хороший був мужик.

- Це чому ж був?! - ледь не подавившись, обурено пробурмотів гість. - Був, є і буду!

- Ну, може, є ти і будеш, але недовго, - пирхнула баба Глаша, хитро посміхаючись.

- Ти говори, та не заговорюйся, відьмо! Не вистачало ще, щоб за допомогу прокляттями платили! Не соромно тобі?!

- З чого б?! Не проклинала ж! Долю твою бачу, як своє відображення у воді. Каюк тобі прийде вже скоро. Цироз йому назва.

- Що це за ім'я таке?! Хто це такий?! Я його знаю?! З якого села?! - розлютився Василь, підскочивши з-за столу. Та, похитнувшись, плюхнувся назад. - Я йому морду начищу!

Та як грюкнув по столу кулаком, прямо по мисці з салатом. Бризки полетіли по всьому столу, та на господиню.

- Ну ось що ти за людина така, Васька! Щоб тобі хлебтати, та не нахлебатися, гад! Забруднив мені весь одяг! Чого це ти тут кулаками махаєш?!

- Баб Глаш, а де ще?! Галька вигнала, діти в телефонах, бабам я такий теж не потрібен! А в тій розвалині, де я зараз живу, навіть по столу не помахаєш - одразу ж розвалиться! І от куди мені тепер... Хіба що прямо до того Цирозу, де б він не жив, падлю... - раптом схлипнув чоловік, та на руки впав, витираючи натуральні сльози.

- Та що ж це таке?! - похитала головою баба Глаша, зітхнувши. - Так, не дивно, що тебе дружина вигнала. Кому ж потрібен такий ледар!

- Хто ледар?! Я - ледар?! - знову спалахнув чоловік, вдаривши себе в груди і підстрибнувши на ноги. - Та я... Та у мене... Знаєш, скільки я можу?! Багато! Ось!

І плюхнувся назад, тихо заскигливши.

- Я б все міг, якби до мене дружина повернулася...

Баба Глаша зітхнула і головою похитала.

- Упевнений, що саме це тобі потрібно?

- Упевнений, - кивнув Василь, згадуючи, як було затишно, тепло і смачно, коли про нього дбала його Галя... гадюка підколодна! І сирники смажити не вміла, весь час квашня якась виходила, а колись... так, колись його любили, і сирники йому готували смачні...

З такими думками чоловік похилив голову, зручніше зігнувся над мискою з салатом і благополучно захропів. І не побачив, як блиснули потойбічним вогнем очі відьми. Не почув, як полилися дивні, лякаючі слова з рота старої. Він мирно хропів, пускаючи слину на стіл, навіть не здогадуючись, що чекає його в майбутньому...

А майбутнє настало вже вранці, коли баба Глаша гнала «безпардонного упиря» мітлою з дому, примовляючи:

- І пити припиняй, паразит! Інакше життя своє вип'єш і майбутнє загубиш! Та поворушися!

Кричала і мітлою по спині гатила, ніби з ланцюга зірвалася.

- Та в будинку приберися! Гості до тебе ввечері прийдуть! - гримнула наостанок стара, фиркнувши і зачинивши двері перед носом ошелешеного Васі.

 Що за гості, чоловік так і не запитав, та й вилетіло з хмільної голови попередження – воно й не дивно, боліла вищезгадана частина тіла гірше, ніж раніше, стукало в скронях і перед очима пливло. Тож, якось з горем навпіл, мужик поплентався додому відсипатися, а що там за гості до нього збиралися, запитати забув – сухість у роті і похмілля не сприяли розмовам навіть із самим собою.

Шановні читачі, вітаю Вас у новій і невеличкій історії, створеній виключно за для веселого настрою та конкурсу))) Сподіваюсь, Вам сподобається) Буду рада лайкам, зірочкам і коментарям)))