Заключна частина

Він відкрив двері пустої квартири. Оглянув її із сумом, попрямував на кухню. Голова гуділа через всі останні події. Зараз Михайлу хотілось лише напитись та забутись. Знав, що це не допоможе, знав, що ефект буде лише тимчасовий, та хоча б на трохи забути все, розслабитись. Відкрив пляшку з віскі, дістав стакан, попрямував до дивану. Всівся зручніше, включив телевізор для фону. Так і заснув із пляшкою в руках, прокинувся посеред ночі від того, що шия заніміла, встав пройшовся до вікна. Вдивлявся в вогні нічного міста. Думав, згадував про Кіру, як гуляли таким самим нічним містом, як вона була в його обіймах. Вирішив, що тягнути більше нема куди. Завтра ж зранку буде діяти. Подзвонить, а як не захоче говорити, то поїде. Пішов у душ, влігся в ліжко, але сон не йшов і ніяк він заснути не міг. Хвилювався чи захоче вона взагалі його слухати. Ледь під ранок заснув, на вулиці вже сіріло як він поринув все ж таки у сон. Довго не поспав, прокинувся, на годиннику пів на восьму ранку. Встав з ліжка, заварив кави, вигуляв пса. Займався будь чим аби лише швидше час пройшов. Адже дзвонити ще рано. Нікого точно ще не має на роботі. Ще раз перечитав текст, який йому допомогли перекласти на французьку аби він міг пояснити, що йому потрібно поговорити з Кірою. Сидів на дивані, нервово стукав пальцями по телефону. Все думав як же йому переконати її. Щоб повірила, щоб не кинула слухавку. Ще почекав годину, вирішив пора. Набрав номер, короткі гудки, почув на французькій з того боку привітання. Почав хвилюючим голосом читати з папірця. Хоч вимова була у нього і жахлива, та на щастя, дівчина зрозуміла що йому потрібно і вже за мить, яка Михайлові здавалась вічністю він почув її голос на тому кінці. Скільки радості в ньому було, точно як Ірин голос, його б він не сплутав ні з ким іншим. Вирішив одразу ж діяти і перейшов на рідну мову.

- Привіт. Кіро, це Михайло. Вибач що турбую тебе, та я просто повинен був це зробити. Лише прошу тебе не кидай слухавку і дай мені все пояснити. Я не одружений, у мене не було нареченої коли я познайомився із тобою і ніхто від мене не вагітний. А ще… я дуже сильно кохаю тебе, я навіть не думав, що таке можливо, але ти так глибоко засіла в моєму серці, що немає жодної хвилини мого життя щоб я не думав про тебе. Я втратив сенс життя разом із тобою. Поверни мені його будь ласка. Дай мені шанс. Будь ласка. Я дуже прошу тебе… - Михайло говорив так швидко як тільки міг. Він не був певен, що Кіра ще слухає його. Але закінчивши свою промову він почув схлипування з того боку слухавки. - Кіро, ти плачеш?

- Так. - Кіра сиділа в кріслі, в своєму кабінеті, а сльози так і лились із її очей. Насправді вона була дуже рада почути те, що почула. Вона вже знала, що Михайло шукає її, вона говорила із Настею. Та навіть погодилась щоб подруга передала йому її номер. Та у Насті через термінові сімейні справи не вийшло це зробити так швидко. Михайло опередив її і вона цьому була дуже рада зараз.

- Чому ти плачеш?

- Бо я рада що ти подзвонив.

- То ти вибачиш мене?

- Так. Я знаю, що ти був у моїх батьків і це насправді мені багато чого показало. Не думаю, що одружений чоловік бігав би до моїх батьків.

- Ти не представляєш який я радий. Я кохаю тебе дуже. Вже шукаю квитки до тебе.

- Ти хочеш прилетіти?

- Звичайно. І чим швидше, тим краще. Чи ти проти?

- Ні. Насправді нам ж про що поговорити. І це не телефонна розмова…

- Значить скоро побачимось.

Сама доля була на боці Михайла. Квитки були на сьогодні на вечір. Він швидко заїхав в офіс, вирішив нагальні справи. Проінструктував свого заступника у всіх справах, попередив батьків та помчав в аеропорт. І вже вночі Кіра зустрічала його із сюрпризом. Чоловік був безмежно радий бачити свою кохану жінку, та сюрприз який чекав на нього в коробці що подарувала Кіра був ще приємніший.

- Це мені? - здивовано питав Михайло - Але за що?

- Ну ти відкрий спочатку.

- Михайло відкрив коробку. Чорно-біле фото, точніше УЗД знімок. Але чоловік не розумів.

- Ти вирішила мені свою печінку подарувати?

- Дуже смішно. Ні. Ось дивись тут ніжки, ось це ручка.

- Чекай… ти… серйозно?

- Так. Ми будем батьками.

- Боже. Який я радий - чоловік обіймав і цілував Кіру.

З того дня вони вже не розставались. Кіра обрала сімʼю, а не карʼєру, тому звільнилась з роботи і разом із Михайлом повернулась до Києва. Сімейне життя їй було до душі. Саме зараз, живучи в Києві разом з коханим чоловіком вона зрозуміла, що найголовнішого в житті вона досягла. І це її сімʼя, її чоловік, синочок який вже зовсім скоро зʼявиться на світ. Жінка зрозуміла лише тепер, що перший шлюб не склався лише тому, що поряд був не той чоловік. Юнацьке кохання не переросло у справжнє і доросле, тому вона так хотіла будувати кар’єру. А тепер все зовсім по-іншому. Вона хоче бути гарною дружиною та мамою. Бути надійним тилом для свого чоловіка. І лише тепер Кіра пізнала справжнє щастя життя. І зрозуміла, що заради цього варто було пройти той шлях.