Частина 11

Дуже сумно було у Кіри на душі. Сльози так і навертались на очі, поглядом обвела кімнату, взяла валізу та пішла до виходу. Трималась, не плакала аби не засмучувати батьків, знала, що їм так само не легко як і їй, а навіть тяжче. Обійнялись міцно на прощання, обцілувались і Кіра попрямувала на літак. Вже піднялись високо в небо, а вона ніяк не могла відірвати погляд від рідної землі, де залишилась частина її серця.

Політ пройшов гарно за виключенням легкої тошноти і головної болі. І ось вона вже в Парижі. Знала, що Поль її зустрічати не буде. Має важливу робочу зустріч, ну як завжди загалом. Та їй і не хотілось його бачити. Ще вдома вирішила, що ці стосунки потрібно завершувати, а тепер, коли дізналась, що вагітна, то вже точно пора ставити крапку. Лише не наважилась зробити це по телефону. Все ж таки дорослі люди, потрібно все сказати в очі, а не як ота боягузка в телефонному режимі. Та й не чужі вже такі один одному. Щось приємне було у цих стосунках, але що саме Кіра і сама не могла зрозуміти. Та ні образи, ні якого іншого негативного відчуття до Поля не мала. Ніби добрий старий знайомий. Ось так вона ставилась до Поля.

Михайло оглянув поглядом свою квартиру. Полегшення було у нього на душі. Тепер він знову тут самий. Його не тішила ця думка, його тішило те, що тут вже немає Ані. Звичайно, йому б хотілось, аби тут із ним зараз на дивані була Кіра, вони дивились якийсь фільм, жваво обговорювали сюжетну лінію, сміялись та переживали за героїв, разом. Він би міцно притискав її до себе, а вона б звернувшись калачиком поклала б голову йому на плечі. Заплющив очі, згадав її, така ніжна та красива, такий приємний аромат її тіла. Шовковиста шкіра, яку так хочеться гладити… Із мрій його вирвав телефонний дзвінок. «Сестричка» засвітилось на екрані. «О, на ловця сам звір прибіг» - подумав Михайло, ну що ж ставим крапки до кінця.

- Так, Олесю, слухаю. - суворим голосом відповів чоловік, по якому одразу ж можна було зрозуміти, що теплої розмови не вийде, та Олесю це ніяк не бентежило.

- Це що ще за новини такі?! - не те що говорила, а кричала Олеся в слухавку.

- Ти про що зараз? Я чесно кажучи новини сьогодні не дивився, не мав часу.

- Мішо, не корч із себе блазня! Я розмовляла з Анею.

-Ну це не новина, ви ж подруги.

- Я про весілля! І в загальному про все! Що трапилось?

- А хіба вона тобі не розповіла?

- Ні! Я подзвонила, вона ридає, сказала весілля не буде і кинула слухавку. Що там трапилось? Ти знову її довів? Вона ж вагітна! - Михайлу стало смішно, він стримував себе як міг.

- Добре, я все поясню. Ти у батьків?

- Вже доїжджаю. Буду за 10 хвилин у них.

- Супер. Будь там, я скоро приїду, чекайте мене.

Михайло поклав слухавку і попрямував до виходу. Він знав, що батькам доведеться все пояснити, та хотів зібратись із думками та подати це в мʼягкій формі. І хоча він дуже злився на сестру, та вона все таки залишалась його сестрою і він хотів це зробити так аби сестра не дуже фігурувала у всьому. В кінці кінців Аню ніхто не заставляв теж. Якби була порядною, то не починала б такі грязні ігри. Та нахабство з яким телефонувала Олеся розізли Михайла. І тепер він чекав від неї пояснень. І нехай розказує при всіх. Нехай батьки згають все як є! Гнав автомобіль по трасі ніби це могло йому зігнати злість. Дуже швидко приїхав до батьків. Зазвичай спокійно і не поспішаючи в за годину-півтори, а сьогодні впорався за 40 хвилин.

- Михайлику, привіт. Як я рада тебе бачити! Ми чекаємо на тебе! - мама як завжди ніжно обійняла та поцілувала сина.

- Привіт мамо, я теж тебе радий бачити. Чекаєте мене?

- Так, Олеся сказала що ти маєш приїхати і нам розповісти щось.

- Ну скоріше розповідати будем разом. Ходімо значить, раз всі чекають.

Михайло разом із мамою попрямували до вітальні де на них чекали всі. Тато, як завжди на своєму улюбленому кріслі, встав потис руку синові та легко обняв за плечі, Олеся сиділа на дивані закинувши ногу на ногу та пила чай, лише кинула не задоволений погляд на брата, її чоловік Сергій поруч з нею, також підвівся та потис руку в знак привітання.

- Ну що ж, всім доброго вечора ще раз. - Михайло пройшов по кімнаті, яка була і вітальнею і столовою одночасно. Взяв один із стільців, які стояли навколо круглого столу, де сімʼя обідала та поніс до дивану поставивши його прямо перед Олесею.

- Розмова буде у нас серйозна, тому я присяду. - сказав вмощуючись зручніше на стільці. Всі із цікавістю спостерігали за ним. І лише Сергій здогадався у чому справа і легенько всміхнувся йому самими кутиками вуст. Він по-справжньому радів за Михайла, так як вважав його не лише просто братом дружини, а й своїм другом і від щирого серця бажав йому лише кращого. А хіба життя із некоханою зробили б його щасливим?

- Ну що ж, давайте я почну. А вже далі може мене хтось підхопить і завершить історію. - Михайло із викликом подивився на Олесю. Та жінка не зрозуміла, на що брат натякає.

- Отож, ви в курсі що я влітку літав в Париж до друзів на декілька днів відпочити. По дорозі додому в літаку я познайомився із гарною дівчиною Кірою. - згадавши її у Михайла на обличчі зʼявилася посмішка, а очі так і заблистіли. І дурнень би помітив які почуття приховуються за цією усмішкою. - Кіра розумна, цікава і просто прекрасна жінка. Живе і працює в Парижі вже 7 років, сама родом із Києва, приїхала у відпустку до батьків. Так от, я мав нагоду не лише познайомитись із нею, а й провести надзвичайно чудових два тижні разом. Зараз я в подробиці вдаватись не буду, але скажу що це людина з якою мені було максимально комфортно поруч, цікаво і просто затишно…

- Історія гарна, але ж у тебе завтра весілля з Анею, а не з тією Кірою. - батько як і всі решта окрім Олесі звичайно не розуміли до чого ця історія.

- Ні тату, весілля не буде.

- Як ? Чому? - мама була шокована і засмучена. Вона не розуміла що відбувається. - це через ту дівчину?