Частина 10

Наступного дня із подругою дитинства Аллою вирішили зробити не хитрий пікнік на березі річки. Жінки прихопили що у кого було вдома, зайшли до магазину по воду і вирушили на пляж. Розстелили покривало подалі від води зручно вмостилися і прийнялись розкладати все, що взяли із собою.

- Так, ось я тут вино ще нам взяла. Це домашнє із винограду нашого, мама моя робить, смачне.

- Алло, ну спекотно дуже, куди ще вино? Хочеш щоб додому несли нас? - Кіра не дуже хотіла в таку жару алкоголь вживати.

- Та ми по стаканчику. Я ж розумію все, не малолітка ж вже якась. А під сирок по декілька ковточків нічого не буде.

- Ну побачим.

Вино залишилось в сумці Алли, жінки нарізали огірки-помідори. Говорили між цим, згадували минулі часи. А згадати багато що було. Адже з дитинства були мало не найкращими подругами. Ділились своїми переживаннями, секретами одна з одною. Вже з часом коли Кіра вступила до університету на журналістику, а Алла вступила до медичного вузу. Життя розвело подруг. І вони лише час від часу бачились в селі, а потім і зовсім перестали бачитись.

- Слухай, Алло, а ти ж в медичному вчилась, а зараз працюєш в магазині. Чому так?

- Та я ж не до вчилась. На третьому курсі завагітніла старшою донькою, вийшла заміж. Переїхала до чоловіка, взяла академку, але з дитиною не було кому допомагати, тому так з академки і не повернулась. Але я не жалкую. Таку красуню донечку маю.

Хоч Алла дійсно не жалкувала і пишалась донькою, яка зараз була їй головною помічницею, та сум десь глибоко в очах був.

- Ти мене вибач, якщо не тактовне питання поставлю. Але ти розійшлась з чоловіком, так?

- Так. Знаєш, діло було молоде, перша закоханість, не розгледіла до кінця того, що бачу зараз. Спочатку ніби ще нормально все було. Навіть як Ангеліна народилась, то допомагав якийсь час і підтримував. А потім компанія, друзі, він втомився від сімейного життя. Часто пропадав. Не знаю, як я наважилась із ним на другу дитину. Та після народження Дениса все геть зійшло на нівець. Ще перший місяць так сяк бував вдома, а потім знову гульки, пʼянки, з роботи звільнили, борги мали. Ну я і не витримала поїхала до батьків.

- Ну ти все рівно велика молодець. Дітей на ноги піднімаєш як можеш, а головне не залишилась терпіти те, що тобі було так некомфортно. Це потрібно мати велику силу, щоб із дітьми отак і піти.

- Та дякую звичайно, але то вже просто так накипіло. Ти ж теж розлучилась. Що у тебе не склалось?

- Та все ніби і складалось добре. Але в один момент я зрозуміла, що хочу росту карʼєри, Саша мене не підтримував абсолютно в цьому. Я довго думала, придивлялась, вирішила все ж таки спробувати дати нам шанс і будувати сімʼю паралельно із карʼєрою. Але чим більше часу ми проживали разом, тим більше я розуміла, що того кохання вже немає, яке було раніше. Я вже відносилась до нього більш по-дружньому, чи навіть як до брата. Але тієї пристрасті що була раніше вже не було…

Так жінки провели за розмовами час до пізньої ночі. Кірі було дуже добре на душі. Можливо і випите вино додало цього відчуття. Вона геть забула згадувати про Михайла та про образу, яку мала на нього. Все ж таки правду кажуть, що час та рідні місця - найкращий лікар.

Кіра і не встигла оглядатись як пройманула решта відпустки. Вона вдосталь насолодилась відпочинком із батьками, старими друзями та знайомими. Вже завтра ввечері у неї літак до Парижу. Знову її закрутить вир роботи, переговорів, нових ідей та задумів. Вона порине у звичний для себе ритм. Але буде згадувати із теплотою відпустку. І навіть пригоди із Михайлом. Хай як би він не вчинив, та вона вже відпустила ситуацію, вже не має такої сидьної образи. Все ж таки на коротку мить він зміг подарувати їй відчуття ніжності і кохання. Нехай навіть примарного. Та вона тепер точно знала, якого б чоловіка хотіла бачити поруч із собою. Звичайно не такого зрадника, але в цілому образ та поведінка цього мужчини їй дуже імпонувала. І як би він не повів себе так, то можливо у них все склалося б. Кіра стояла перед дзеркалом розглядаючи себе і водночас міркуючи про все. Подумки проккручувала в голові список того, що потрібно ще скласти до валіз. Згадала за браслет, який забула у Михайла. На душі стало сумно. «Дорогий» - подумала. І не лише тому що був золотим і вартував дійсно не мало, а ще тому що, був дорогий як памʼять. Це перша дорога і розкішна річ, яку вона собі дозволила купити на зароблені кошти. Весь час економила і відмовляла собі в чомусь прекрасному і водночас дорогому, а потім зрозуміла, що працює заради себе і не варто жалкувати самій собі. «Ну що ж, в такому випадку нехай разом із браслетом залишиться все погане в минулому, а попереду буде лише світле і щасливе майбутнє!» - сама себе чи то заспокоїла, чи то налаштовувала Кіра.

Решту вечора жінка провела за зборами чемоданів, посиділа з рідними за смачною вечерею. Так тепло і водночас сумно було на душі, адже розуміла, що вже завтра доведеться прощатись із батьками і невідомо на який час.

Наступного ранку на Кіру очікував сюрприз, він був для неї і шокуючим, і засмучуючись і дуже не очікуваним. А все почалось із того, що прокинулась жінка і відчула аромат маминих сирників, який доносився їй прямо в кімнату. Але бажання заварити кави і зʼїсти декілька штук та ще й із джемом як вона любила не виникло. А навпаки її знудило від запаху, вона прожогом вилетіла до ванної кімнати, та очистила свій шлунок від усього, що в ньому ще залишалось. В голові паморочилось, жінка вмилась холодною водою, та запах квартиру ще не покинув, тому тошнота з новою силою підступала. Не більше 10 хвилин Кіра вагалась, та все таки в середині душі розуміла причину цього всього. Вона прожогом залетіла до кімнати, відкрила навстіж вікно, жадібно вдихнула свіжого повітря. Постоявши так хвилин пʼять вирішила терміново збиратись до аптеки, а по дорозі обов’язково набрати Настю. Домовлялись зустрітись сьогодні перед її від’їздом.

- Ало, Настю привіт. Що робиш?