Частина 9

Кірі було дуже погано. Вона картала себе саму за таку безвідповідальність. Вона вже не злилась на Михайла, бо ж в чому він винен? Він лише хотів трохи по розважатись. А вона, доросла жінка, а так наївно повірила. Невже не змогла розгледіти в ньому брехні? Та й взагалі, навіщо вона так сліпо довірилась! Хотіла казки? От і маєш тепер казку! Але не з Хепі ендом, а зовсім навпаки. Дуже їй боліла ця тема. Особливо те, що вона стала третьою лишньою у відносинах, те що ледь не зруйнувала чуже щастя. Думки одна за іншою стрибали в голові. Найбільше її мучило те, що він зраджував своїй нареченій разом із нею. А ще те, що дійсно за такий короткий термін став таким близьким для неї. Вона сліпо і по-справжньому закохалась, а він весь час просто нагло брехав в очі та сміявся над нею. Вона ж як те сліпе кошеня, не бачила і не розпізнавала підлості. Була такою щирою і довірливою із ним. А він он як.

Повернушивсь жодому пізно ввечері того липневого та фатального дня старалась тихенько зайти в квартиру аби не розбудити батьків, прийняла душ та лягла в ліжко. Та сон все ніяк не йшов до неї, хоча була достатньо змучена. Дуже довго і багато ходила, думала, ніби ця ходьба допомагала їй випустити злість із себе. Та лише заплющувала очі, а там він. Ніжний, милий, обіймає її,  цілує, ніжно тримає її руку в своїй погладжуючи долоню своїм великим пальцем. Ось вони танцюють в ресторані, він ніжно підтримує її за талію, ось гуляють нічним містом, ніч кохання, палкого пристасного. За такий короткий час спогадів було багато. І як би сильно Кіра не старалась їх гнати від себе, картинки в голові самі собою змінювались із однією на іншу. Так і крутилась в ліжку до самого ранку, ніяк не могла заснути. Вже і мама на кухні хазяйнує, а вона ще і не спала. Вирішила раз так, то допоможе мамі зі сніданком.

- Доброго ранку мамусю! - Кіра старалась поводитись як ні в чому не бувало. Щиро усміхнувшись мамі.

- Привіт доцю. А ти коли вчора повернулась? Чи вже може сьогодні? Я навіть і не чула.

- Вчора повернулась, але пізно. Близько дванадцятої вже. А не чула, бо я старалась тихенько щоб не розбудити. Що готуєш?

- Та от вирішила млинців насмажити.

- Супер, давай допоможу.

- З чого б це?

- В сенсі, мамо? Просто хочу допомогти із сніданком.

- Дивно якось.

- Та чому це? Ніби я ніколи тобі не допомагала.

- Та ні, допомагала. Але коли то було? Ти ще зовсім дівчам тоді була.

- Ну то й що? І зараз вирішила допомогти.

- Ну добре, як так хочеш, то давай.

Жінки прийнялись до роботи, працювали злагоджено, ніби вони щодня смажать млинці разом. І вже за хвилин 20 на столі стояла ціла гора золотистих млинців, які розносили запах по всій квартирі. Сімʼя разом і дружно смачно поснідали. У мами були справи в інституті, де вона викладала вже 20 з лишнім років, а тато пішов допомогти з ремонтом дядькові. Тому після сніданку Кіра залишилась сам на сам із собою та своїми думками.

Стіни давили. Ніби і повітря не вистачало їй в квартирі. Ще ці безпреривні дзвінки і повідомлення від Міши. Один раз навіть вже хотіла взяти слухавку, але зупинила саму себе. «Ні не можна!» дала собі установку. І тут же прийняла рішення, щоб не наробити дурниць знову просто треба змінити номер. Якраз і привід є вийти з дому прогулятись. Переодяглася і вирушила. Прогулялась по рідному району, посиділа на дитячому майданчику, де колись і сама дитиною гралась не раз, де зараз  такі самі шумні та веселі діти проводили свої найкращі роки безтурботного дитинства. Приємні спогади нахлинули на Кіру. Все так щасливе дитинство у неї було! Батьки завжди старались. Мала те, що хотіла: ляльки, іграшки, велосипед, різноманітні ігри та й загалом все те, що бажала.

В голові почали зʼявлятись нові ідеї щодо роботи. Одразу ж дістала блокнот і занотувала. Навіть у відпустці не могла без роботи. Але це напевно так на неї подіяла поїздка додому. Рідні місця, сімейне тепло та затишок завжди дають наснаги.

За думками і роздумами зовсім забула, що потрібно повідомити батькам та Насті що змінила номер. Більше й нема кому. Поль так і не дав про себе знати за весь цей час. Навіт і СМС не написав. Хоча Кіру це й не дуже хвилювало і їй не було цікаво що він і де, та якась жіноча образа була присутня. Адже завжди і кожній жінці хочеться уваги і почуватись потрібною. Приємна увага. «Ну от така як від Михайла - думала вона собі - так все, ніякого Міші, краще мамі зателефоную».

Поговоривши з рідним відправилась додому. Прийняла рішення побути деякий час за містом на дачі. Відпочити від міської метушні, побути поближче до природи. Тому потрібно було зібрати речі. З батьками домовилась, мама владнає питання в інституті та завтра разом із татом приїдуть. Жінка зрозуміла, що чим більше буде займатись хоч чимось, то думки про Михайла не так будуть її мучити.

Збиравши речі розгубилась. Не знала що краще взяти. А раптом холодно, то кофту треба і штани. А як жарко дуже, то пару шортів і суконь, ще й купальник прихопила аби на річку сходити позагоряти. Зібрався цілий чемодан. Жінка викликала таксі, загрузила чемодан та відправилась.

Любила їздити на дачу. Дорогу знала на памʼять. Адже раніше там жили її бабуся і дідусь, батьки тата. Щоліта проводила там канікули. Обожнювала туди їздити, смакувати свіжими овочами та фруктами прямо з городу, таких смачних вона не їла ні до того, ні після. Щоранку прокидалась від аромату бабусиних смаколиків, які вона старанно готувала для онуки. А варення яке смачніше було. В підвалі вибір кращий ніж в будь-якому магазині був. Брала дідуся за руку і тягла, бо ж сама боялась ходити у підвал. А там на поличках старанно виставив шось як на показ і малинове, і сливове і яблучне. З іншого боку стояли в рядах банки із компотами, які Кіра любила не мешнше аніж шматок хліба намазаний варенням. Бабусині пиріжки, вареники та й взагалі все що готувала бабуся, було таким смачним. Під її руками ніби магічним чином тісто набувало форми гарнесеньких пирогів, калачів. На Великдень завжди бабуся випікала величезні смачніші паски. Кіра не могла зрозуміти як із звичайного кружальця тіста виходять такі гарні квіточки, листочки. Паски були як намальовані.