Частина 6

Щоб забутися поринув у роботу. взяв на себе майже всі проекти, головному архітекторові навіть дав відпустку. Сам сидів до ночі над кресленнями, обдумував кожну деталь, старався все зробити ідеально. Так йому було легше, день за днем проходив непомітно. І в моменти роботи він не думав про те, що найбільше тривожило його душу та серце, він забувався про Кіру. І сподівався лише на те, що ще пройде трохи часу і він повністю забуде її.

Новий сюрприз його чекав вже за три тижні після татового дня народження.

- Аню принеси будь ласка кави.

- Хвилиночку.

У Ані до кави був готовий сюрприз для Міші. Вона старанно поклала на піднос біля чашки смужку із двома полосками. Тест на вагітність.

- Ось будь ласка твоя кава.

- Дякую.

Аня так і залишилась стояти. Зазвичай заносила каву і йшла з кабінету.

- Щось сталося? Чи ти хотіла щось запитатися?

Міша навіть увагу не звернув на піднос. Аня йому поглядом показала на нього. 

- Це що? Що це таке? – Михайло був відверто шокований, його очі розширилися, а на чолі виступив піт.

- Мішо це позитивний тест на вагітність. Я вагітна. Сьогодні була у лікаря. Строк приблизно два з половиною – три тижні.

- Тобто, ти зараз хочеш сказати що ти вагітна від мене?

- Так, та у мене в принципі до тебе нікого вже давно не було, а після тебе так тим паче.

- Аню, ти серйозно зараз?

- Бачу ти не радий. Добре, я на тебе давити не буду. Розумію, тобі потрібен час щоб все це зрозуміти. Лише хочу попередити тебе зразу. Я аборт ні в якому разі робити не буду.

- Так, ти права мені потрібен час. Давай зробимо так: ти зараз іди додому відпочивай, завтра у нас п’ятниця, ніякої важливої роботи немає, тому даю вихідний тобі. А в понеділок ми обов’язково про все поговоримо.

- Домовились.

Аня вийшла з кабінету, взяла сумку та вийшла на вулицю. Їй кортіло чим по швидше набрати Олесю та все їй розповісти.

- Привіт. Ну що ти все зробила?

- Так. Він не дуже радий правда.

- Ну слухай, це він поки що не радий, йому час треба. Це пройде. Потім на руках тебе від радості носити буде.

- Ти думаєш? Все таки я його обманула. Я ж не вагітна.

- Нам головне що він так думає, а там почнете жити разом і завагітнієш. Треба було йому в той вечір не колискові співати, а зваблювати його.

- Ну це ж не дає гарантії, що я б так зразу і завагітніла.

- Теж правда. Ну нічого, ти головне зараз тримайся як домовлялися. Що взагалі сказав?

- Дав на завтра вихідний, сказав що говорити в понеділок будемо.

- Добре, а ти що?

- А я і не сперечалась. Тільки сказала, що аборт я не зроблю. А якщо він не захоче одружуватися?

- Як це він не захоче? Я його в неділю наберу, та підштовхну до правильного рішення. Все він захоче, навіть не переживай. Все йде по плану.

- Добре, як скажеш.

Якби ж Михайло знав справжню причину. Він же навіть і подумати не міг, що таку підлість може влаштувати людина, та ще й не чужа, а рідна сестра. Але він і часу не мав думати про таке. Аня вагітна, від нього. Та чомусь йому це радості не приносило. Звичайно, він хотів і сім'ю, і дитину. Та не так він собі це все уявляв. Не від Ані точно він бажав почути, що носить його дитину. Знову подумав про Кіру, якби було добре, якби це вона мені сказала такі слова. Він би був напевно найщасливішим у світі. А зараз що? Що йому робити із цим усім.

Розумів лише одне, що втомився. Занадто багато подій, занадто багато пережитих емоцій і думок. Вийшов із офісу, ноги самі понесли до набережної Дніпра. Пішов пішки, хотів провітрити свою голову, ніби намагався з неї таким чином забрати всі думки. Довго ходив вздовж набережної, думав. Вже і пізня ніч огорнула місто, на вулиці людей все менше ставало, а він ніяк не хотів іти додому. Пішов вже із набережної, просто гуляв містом, проходив вуличками, старався взагалі ні про що не думати.  Та не виходило, дуки одна за одною змінювали себе.  Перед очима лише одна картинка, Кіра. Ніжна усміхнена, така лагідна і така його. А в голові знову бамц Анін голос: «Я вагітна». Навіть і сам не помітив як від прийшов до Кіриного будинку. Стояв, дивився. Що ж він там розгледіти хотів? Сам не міг дати відповідь собі на це питання. Щодня він бував тут із того моменту як вона зникла з його життя. Щодня він перед тим як їхати додому із роботи заїжджав сюди. Сам не знав чому. Розумів, що Кіри напевно вже давно і вмісті немає, та тягнуло його сюди. Так і цього разу простояв під будинком, ніби чекав когось, а будівля у відповідь лише мовчала, деколи порушуючи тишу скрипінням дверей. Постояв і пішов додому.

Понеділок день важкий. Ранішні затори, настрою не додавали, а лише дратували. Сам він розумів чому із самого ранку він без настрою. Сьогодні йому доведеться зробити те чого він не бажав, він повинен сказати те, що йому б хотілося сказати іншій. Та за свої помилки завжди потрібно платити. Аня вже чекала на нього в офісі, коли він прийшов на роботу.

- Пішли в кабінет, поговоримо. – сухо і спокійно сказав Михайло.

- Слухаю тебе. – зачиняючи за собою двері сказала Аня.

- Присідай, розмова довга.

Якже Михайло хотів їй сказати, щ не буде із нею разом, що не відмовиться від дитини, що у всьому буде допомагати. Саме таке він рішення і прийняв, та все змінив дзвінок сестри. «Мішо, ти із розуму зійшов? Аня вагітна, а ти навіть не думаєш про весілля? Як ти її батькам в очі дивитися будеш? А нашим? Ні, Мішо, так не буде. Ти дорослий чоловік, тому будь ласка бери на себе повну відповідальність». Після цього дзвінка він задумався. Дійсно ні батьки Ані, ні його батьки не схвалили б такого рішення. Тай як їм це все пояснити? Аргумент, що він кохає іншу яка втекла від нього не подіяв би, він же навіть і для нього смішний.

- Отже, Аню, не при таких обставинах це все мало б бути. тай відверто скажу, що я не очікував такого повороту подій. Але вже як є. насправді, я радий тому що у мене буде дитина. І я вважаю, що вона ні в якому разі не повинна страждати від помилок своїх батьків, а також дитина повинна рости в повноцінній сімї, тому я прийняв рішення, що ми з тобою одружимось.