Частина 4

Такий чарівний вечір не міг би просто так закінчитися. Після доброї вечері ще довго гуляли нічним Київом. Кожний мав свою історію пов’язану із містом, поринали в спогади минулого, ділилися один із одним. Саме за такими щирими розмовами і дізнавалися багато цікавого один про одного. Відкривалися по новому, були один із одними такими чесними і справжніми.
⁃ Ти не стомилася ще? На підборах таких. . - Михайло питався не для годиться, а по-справжньому пережива. І лише слово б Кіра сказала що стомилася, Одразу б підхопив на руки і ніс би пішки хоч і до самого дому.
⁃ Ти знаєш, легка втома є, але не від взуття, бо у мене роки практики ходіння на підборах. Це певно від емоцій.  Їх дуже багато сьогодні.
⁃ Вони хороші?
⁃ Звичайно. Я тобі скажу чесно, що я відчуваю себе маленькою закоханою дівчинкою. А ще дуже комфортно…
Михайлу зайві були ще якісь слова. Він стояв дивився на Кіру, під світлом місячного сяйва її краса  була ще привабливішою і додавала ще більшої чарівності. В цей момент йому  хотілось її поцілувати. Прильнути до її ніжних вуст. Відчути їх на смак. Саме це він і зробив. Такий довгий, солодкий і збуджуючий поцілунок.
⁃ Ти вибач, я щось не стримався.
⁃ Ти все зробив правильно - Кірі теж сподобалось і тепер вже вона його цілувала обхопивши сильну чоловічу шию руками.
Михайло ніжно обіймав її за талію та насолоджувався поцілунком. Він був щасливий. По-справжньому і таким яким давно не відчував себе. Він легенько підхопив Кіру за стан та почав кружляти. Це був прояв його радості, яке переповнювало через край. Поставивши Кіру на ноги він нахилився до неї і прошепотів на вушко:
⁃ Поїдемо до мене?
⁃ Угу - лише і змогла промугикати Кіра у відповідь.
Він ніжно взяв її за руку та повів до машини. Кірі це дуже подобалось. Їй хотілося б щоб цей чоловік вів її постійно тримаючи за руку. Вона відчувала його силу і мужність, за цією сильною спиною хотілося б сховатися назавжди і бути лише його маленькою дівчинкою.
Жив Михайло в елітному житловому комплексі. В затишній двокімнатній квартирі із панорамними вікнами з неймовірним виглядом на Дніпро. Та це Кіра вже побачила зранку за смакуванням ароматної кави. А вночі у них не було часу для таких дрібниць. Вони були зайняті один одним. Вони напувалися своєю пристрастю майже до світанку. Давно Кірі не було так хороше із чоловіком. Давно вже вона не відчувала себе такою жаданною як цієї ночі. Вона із посмішкою на вустах згадувала кожний дотик до її тіла, кожний поцілунок губ, який був настільки пристрасним, що їй здавалось ніби аж шкіра під ним горить. Вона була щаслива. І розуміла, що без цього чоловіка вже не зможе.
- Доброго ранку. - Михайло підійшов до Кіри, яка стояла навпроти вікна в одній його футболці від чого здавалась йому ще гарнішою аніж будь коли. Таке маленьке ніжне кошеня яке хочеться взяти на руки та гладити. Яке хочеться огорнути своєю турботою назавжди.
⁃ Доброго ранку. Я тут трохи похазяйнувала у тебе. Заварила кави. Хотіла сніданок зробити. Але в холодильнику нічого не знайшла.
⁃ Так я рідко вдома їм, тому холодильник скоріше як предмет інтер‘єру.
⁃ Ну напевно ти водиш щодня красунь по ресторанам, тому там пусто? Чи просто холостяцьке життя?
⁃ Звичайно що друге. Але одну красуню я б зводив із задоволенням поснідати в ресторан. Ти ж не проти, красуне?
⁃ Я не проти, звичайно, але якось у вечірній сукні на сніданок.

—Тоді можеш піти в моїй футболці. Тобі дуже личить. Але можемо і додому замовити щось, так навіть краще. Проведемо весь день вдома і нікуди не будем виходити.
⁃ А ти сьогодні не на роботі?
⁃ Сьогодні субота. Я вихідний. І весь у твоєму розпорядженні.
⁃ Чудово, але… - Кіра договорити не встигла у неї задзвонив телефон. Вона пішла його шукати в своїй сумочці.
Побачивши на екрані номер мами Кіра навіть трохи злякалась. «От зараз я й получу» подумала вона про себе.
⁃ Так, мамо доброго ранку.
⁃ Та який же він добрий? Ти де? - мама говорила стурбовано і перелякано. ледь стримувалась аби не заплакати.
⁃ Мамо, не хвилюйся. Зі мною все добре я у подруги залишилась ночувати.

- У тієї подруги, що вчора ввечері  тебе з дому в ресторан забирала? Ой, Кіро не обманюй вже. Я все розумію ти доросла жінка, маєш право на особисте. Але ж можна попередити?  Я ж місця собі зовсім не знаходжу. Вже і не знаю що думати. Такий же час зараз страшний.

- Так, ти права, мамочко вибач. Більше так бездумно робити не буду. Не хвилюйся у мене все добре.

- Тепер вже не хвилююся, коли тебе почула. Ти коли вдома будеш?

- Думаю що скоро.

- Добре, чекаємо на тебе.

- До зустрічі.

Михайло все зрозумів і по очам і по розмові, яку мав можливість чути. Не хотілося йому звичайно відпускати Кіру додому, хотілося щоб була тільки з ним і тільки його. Кожною хвилиною поруч насолоджуватися.

- Мами, вони такі. Завжди за нас хвилюються. – Михайло казав це згадуючи і свою маму.

- Так, ти правий. Не хочеться мені звичайно таке казати і псувати такий гарний ранок, та я все таки хотіла б поїхати додому. Хочеться і маму заспокоїти і перевдягнутися все таки. Але…

- А давай разом? – перебив її Михайло

- Тобто разом?

- Заспокоїмо твою маму. Я привезу тебе додому, ти приведеш себе в порядок, а поки ти будеш збиратися я поговорю з мамою твоєю і думаю вона тоді буде спокійна.

До такого повороту Кіра не була готова, вона не думала, що Міша налаштований на стільки серйозно, що вже готовий до знайомства  із батьками. Чи могла вона бути впевнена, що це потрібно? Для неї все це дуже пришвидшено і дуже несподівано. Звичайно, їй було добре з ним, але ж вона точно не могла сказати що ж їх чекає далі. У них залишилось всього три тижні. А далі вона повернеться в Париж до свого звичного життя. І що ж тоді буде з ними? Можливо, все з часом забудеться  і залишиться лише звичайним коротким романом, але ж можливо все і по-іншому скластися? Можливо чи все таки ні? Кіра не могла сама собі дати відповідь на це питання. Занадто швидко її закрутило у вир таких подій.