Зустріч з давніми друзяками

По приїзду додому Аліса побачилась з двома друзями. Вони постійно усміхались, жартували. А от наступного дня вона окремо зустрілась з Оксаною, а через пару годин з Артемом. Хотіла ще раз порозмовляти, Аліса згадала про сильні вибухи, що відбувались впродовж місяця в її окрузі, почала по-троху розпитувати. Спочатку намагалась спокійно відповідати, однак потім...  усмішка змінилась на пригнічену і сльози потекли. 
- Вибач за це, розумієш, то так тяжко, я вже не можу терпіти, ракети, вони літають...постійно. А коли вночі не спиться, то це померти зі страху можна, чуєш постійне гупання, буває таке, що і десять вибухів за раз, - вона протерла очі, сльози на пів хвилинки зупинились, - а нещодавно, я спала нормально, вперше за тиждень. Тут справді в основному спокійно, просто параноя була. Потім як прокидаюсь в третій ночі, думала там не тільки вікна повилітають, а й весь будинок нафіг знесе. Сім, курва, вибухів. Бовдури. Тоді брат отримав легке поранення, а дядько прям на місці душу богові віддав. 
- Проте, виїжджати поки що не наважуюсь, батьки зі мною не поїдуть, полишати їх самих не дуже хочеться.  

Ця розмова тяжко далась і Оксані, і Алісі. Оксана взагалі не звикла ні з ким розмовляти про те, що відчуває із-за війни. А Аліса... не очікувала такої відвертості від її, як завжди здавалось, беземоційної подруги.  
Дівчина після закінчення прогулянки ще дві години вешталась по парку не знаходячи собі місця. Все тепер виглядало таким небезпечним, загрожуючим, а якщо через пару секунд її розірве на шматки від чергової ракети? Тут же ж навіть повітряні тривоги не покращували ситуацію. Вони лунали або вже після вибуху, або за хвилину до нього. Вже мовчу про те, що в половині випадків їх не вмикали.  
Коли прийшов Артем, Аліса  заспокоїлась. Але про жах, який розказувала подружка, не забула. А навпаки, захотіла про це поговорити ще й з ним. Цікаво, що він думає про війну? На чиєму він боці? Дівчина після повномасштабного вторгнення тільки от вчора вперше зустрілась. І навіть не запитала як він себе почуває, чи потрібна йому допомога.  
Артем сам дійшов до цієї теми та,  на жаль, його відповідь була не краще за Оксанину.  
Як почалась війна хлопець із сім’єю поїхав до Львова, оскільки там знаходились близькі родичі, що обіцяли допомогти з житлом і роботою. Як Артем почав працювати, ситуація в рідному місті покращувалась. Батьки думали, все, місяць допрацьовують та їдуть назад. Однак під час повернення додому татові видали повістку.  
- А через два місяці служби йому відірвало одну руку. Він швидко повернувся додому, але досі в дуже тяжкому стані. Йому постійно вибухи з танками сняться. А я..., шо я, наглядаю батьків. Може, як війна закінчиться, переїду в більше місто, хоча б у Дніпро. Зараз виїжджати взагалі не варіант. 
Аліса намагалась всіма силами підтримувати Артема, вислухала всю історію, обійняла: 
- Вибач за питання, а ти на чиєму боці у війні? - вона боялась почути ту саму відповідь. На початку війни дівчина перестала спілкуватись з половиною знайомих із-за їх ,,правільной,, позиції. 
Все, на щастя, минулось. Сказав, що стукне 18, поїде воювати. А батькам він відклав достатньо грошей, на перші пів року вистачить, а потім вже даватиме зі своєї зарплатні.  
- Тобі не страшно? 
- Чесно, за весь час тут в мене вже страх пропав, залишився тільки сум і ненависть, до росіян. А так хоч помщусь за всіх українців. Ця війна ні до чого хорошого не призвела... Всюди розруха, бідність. А наші місцеві пенсіонери з дуже проросійською позицією мене задовбали. На війні такого ж не побачу. 
Друзів сильно війна змінила. На початку здавалось, вони не полишають оптимізму, а насправді ледь не в депресію впали, а після 24-го лютого на років 7 подорослішали.