Приїзд на батьківщину

Аліси давно не було вдома. Рік не приїжджала на Донеччину, шанс був, тільки матір забороняла. Казала, там дуже небезпечно, а минулого разу, як вони приїжджали, був сильний обстріл міста за пару кілометрів від них.  
Але ось. Два місяці умовлянь, і вони вже їдуть на поїзді за напрямком Ужгород-Запоріжжя. Тато весь час війни лишався вдома, бо не хотів вважати себе зрадником, ховатись десь на заході України, а воювати по здоров’ю не міг. 

Через тиждень Алісі сімнадцять, чого ж вона досягла у своєму житті? На її думку, тільки декілька гарних картин та й все. Окрім мистецтва, мало що цікавило. Раніше постійно спілкувалась з друзями, а після від’їзду з ними зв’язок обірвався. Більшість поїхали у Німеччину, Польщу, Чехію. А про рідне місто не згадують. Наче українцями бути перестали. Вони ж ,,внє палітіки,, , розмовляють собі далі російською, в Україну повертатись не бажають, і розбиратись, чого війна почалась, хто в ній винен, також. Проте, нащо на них ображатись. Вони зробили свій вибір, а вона зробить свій. 
,,І який же мій вибір, що мені робити в житті?,, 
- Шо ти там задумалась? - перебила весь хід думок матір, - вже виходити треба. Бери всі свої речі.  
Вже під’їжджали до Дніпра, звідти їх батько забрав та поїхали додому. Батько зрадів, Аліса його в кращому настрої ніколи і не бачила. Він давно казав, що можна вертатись, а мама знов відмовлялась своїм поганим передчуттям, що от відчува наближення чогось жахливого. Хоча все скидалось на поліпшення ситуації.  
Чим ближче під’їжджали, тим сильніше відчувався присмак війни. Такий гіркий, суміш крові, вугілля та ненависті. Його ні з чим не сплутати. 
Людей ставало все менше, замість цивільних машин по дорозі їздили бойові, зелено-коричневого кольору, а повітря ставало дедалі важчим.  
Вже і табличку бачили з надписом, що ми в Донецьку область заїхали. Дивно, коли ти туди заїжджаєш, ти навряд чи на кожному кроці бачитимеш розруху, купу крові, росіян, ракети над головою. Але люди там перебувають у постійному шумі і ніколи не знають, чи то машина тільки що проїхала, чи літак полетів. А розбиратись не хочеться, краще поберегти давно розхитані нерви.