Частина ІІІ. Імена на дверях. Розділ 15. Кімната без звуків

Тиша почалася з ложки.

Марта помітила це о 08:13 ранку, коли Андрій кинув чайну ложку в раковину.

Точніше, вона побачила, як він її кинув.

Метал ударився об метал.

Ложка підстрибнула, крутанулася, впала між двома чашками.

Звуку не було.

Жодного.

Марта застигла посеред кухні квартири 61 з бутербродом у руці.

Андрій теж.

Вони подивилися одне на одного.

Потім на ложку.

Потім знову одне на одного.

Андрій узяв чашку й поставив на стіл.

Тиша.

Стукнув пальцями по дереву.

Нічого.

Марта відкрила рот.

— Андрію?

Вона відчула, як горло працює.

Відчула вібрацію.

Побачила, як Андрій відреагував.

Але власного голосу не почула.

Не приглушено.

Не далеко.

Його просто не існувало.

Андрій щось сказав.

Марта прочитала по губах:

Що за…

Подальше вона знала й без спеціальних навичок.

На іншому кінці кімнати Назар повільно підняв голову від карт.

Його обличчя змінилося.

Сергій, який дрімав у кріслі, прокинувся лише тому, що Назар кинув у нього згорнутим кресленням.

Креслення влучило Сергієві в лоб.

Він підскочив.

Вилаявся.

Беззвучно.

Марта, попри ситуацію, засміялася.

Принаймні тілом.

Плечі затремтіли.

Рот відкрився.

Нічого.

Сергій показав їй середній палець.

З повагою.

Назар уже стояв.

Швидко написав щось олівцем на карті.

Повернув аркуш.

НЕ ГОВОРІТЬ.

Марта підняла брови.

Андрій показав на вуха.

Назар дописав:

ВОНА ВЖЕ ТУТ.

Підкреслив.

КІМНАТА БЕЗ ЗВУКІВ.

Сергій різко перестав усміхатися.

Марта підійшла до Назара.

Взяла олівець.

ЯКА ЩЕ КІМНАТА?

Назар:

ПРОМІЖНИЙ ВУЗОЛ ДО 75.

Марта:

ЧОМУ ТИ НЕ СКАЗАВ?

Назар подивився на неї тим самим поглядом, яким зазвичай дивляться люди, що розуміють: будь-яка відповідь погіршить ситуацію.

Написав:

НЕ ВСТИГ.

Марта підкреслила:

ТИ БУВ ІЗ НАМИ ВІД УЧОРА.

Назар:

ТИ ЗНАЙШЛА МЕНЕ ВЧОРА.

Марта:

ЦЕ НЕ ВИПРАВДАННЯ.

Назар:

Я ТВОЇЙ МАТЕРІ ТЕЖ ТАК КОЛИСЬ КАЗАВ.

Марта завмерла.

Подивилася.

Він ледь усміхнувся.

Вона написала:

НЕ ВИКОРИСТОВУЙ МАМУ ДЛЯ УХИЛЕННЯ ВІД ВІДПОВІДІ.

Назар:

ТИ ТОЧНО ЇЇ ДОНЬКА.

Марта:

І ТВОЯ. НЕ РАДІЙ.

Сергій прочитав через їхні плечі.

Беззвучно засміявся.

Андрій підсунув собі другий олівець.

Написав:

ХТО ТАКА «ВОНА»? КІМНАТА?

Назар похитав головою.

І повільно вивів:

ТИША.

Марта скривилася.

ЦЕ МЕТАФОРА?

Назар:

НА ЖАЛЬ, НІ.

Марта заплющила очі.

Звичайно.

У їхньому житті навіть абстрактні поняття вирішили отримати нерухомість.

Скоро десь у підвалі відкриється «Кімната невиплачених податків», і це буде найстрашніший елемент усієї історії.

Андрій торкнувся її руки.

Марта подивилася.

Він показав на карту.

Лінія від квартири 61 до 75, яка вчора йшла за межі будинку, змінилася.

Тепер між ними з’явився маленький білий квадрат.

Без номера.

Без імені.

Без дверей.

Просто порожній прямокутник.

Марта торкнулася.

Папір під пальцем був холодний.

Тараса поруч не було.

Хлопчика після вчорашнього примусово забрала Лариса й оголосила, що хоча б одну ніч він проведе вдома, у ліжку, без мертвих людей, дверей, які дихають, і дорослих, що приймають життєві рішення на підставі малюнків дванадцятирічного.

Тарас відповів, що йому майже дванадцять.

Лариса сказала, що саме тому він іде спати о десятій.

Уперше за весь тиждень містична аргументація програла материнській.

Але альбом залишився в Тараса.

Отже, карта зараз змінювалася сама.

Марта написала:

ЩО ВОНА РОБИТЬ?

Назар:

ЗАБИРАЄ ЗВУК.

Марта:

ЦЕ МИ ПОМІТИЛИ.

Назар:

НЕ ТІЛЬКИ.

Він подивився на неї.

Довго.

Потім написав:

ЯКЩО ДОВГО ЗАЛИШАТИСЯ ВСЕРЕДИНІ, ЗАБУВАЄШ, ЯК ЗВУЧИТЬ ТВОЄ ІМ’Я.

Марта перестала рухатися.

Андрій прочитав.

Його пальці миттєво стиснули її зап’ясток.

Сергій підійшов.

Назар продовжив:

ПОТІМ — ЯК ЗВУЧАТЬ ІМЕНА ІНШИХ.

Ще рядок:

ПОТІМ — ЩО ТАКЕ ІМ’Я ВЗАГАЛІ.

Марта взяла олівець.

СКІЛЬКИ ЧАСУ?

Назар:

НЕ ЗНАЮ.

Марта кинула на нього погляд.

Він підняв руки.

Мовляв, чесно.

Андрій написав:

ЯК ВИЙТИ?

Назар:

ТРЕБА ЗНАЙТИ ДВЕРІ.

Марта:

ЯКІ НЕ МОЖНА ПОЧУТИ.

Назар:

ТАК.

Марта:

ЧУДОВО.

Сергій узяв олівець.

ЯК ВОНА ПОТРАПИЛА СЮДИ?

Назар довго не відповідав.

Потім:

МИ ВІДКРИЛИ 61.

Усі подивилися на Марту.

Вона повільно написала:

НЕ ТРЕБА ТАК НА МЕНЕ ДИВИТИСЯ.

Сергій:

ТИ ВІДКРИЛА.

Марта:

ЗА ЗГОДОЮ.

Андрій:

ПІДТВЕРДЖУЮ.