Поверх

На поверсі щось сталося. В стіні з’явилися вібрація і шум. Це все новий сусід; Віктор не бачив його, однак чув.

Від опівночі і до години третьої ранку тихо гуде стіна між квартирами. Воно практично не заважає, хтось інший і зовсім би уваги не звернув.

Однак не Віктор.

Так люди ремонтом не займаються. Сусід все робив згідно з графіком, і Віктор вів нотатки. Рівно дев’яносто хвилин через день працює свердло. Далі — перфоратор, молоток. Скрип.

Ніхто не виходить з тієї квартири, навіть доставку продуктів не замовляє. Кожного третього дня вранці, коли стрілка годинника упирається в цифру шість, тихо прочиняються сусідні двері. Виповзає звідти чоловічий силует, крокує важко.

Віктор дивиться у вічко, відмірюючи час.

Щось дуже, дуже не так на поверсі.

Сусіди збоку і навпроти продали, мабуть, своє житло одночасно з якоїсь причини. Тому що зникли.

І заселилися невідомі туди, заїхали одним днем. Віктор помітив, що його тепер постійно болить голова. Тиснуть зуби в роті, мигають лампочки. Гірлянди на ялинці перегоріли взагалі.

Проходить година — вже сіріє зимовий ранок у застелених вікнах.

Похитуючись, наче намацуючи дорогу, повертається новий мешканець назад. В руках у нього — великий чорний пакет. Дзеленчить, постукує.

Це він що, сміття зносить, чи запчастини?

Віктор намагається розгледіти обличчя чоловіка, а не може, бо той закутався у великий шарф.

Ці нові люди з’явилися, коли зникла Ліза з сином, так співпало. Спогади про сім’ю особливо почали турбувати після удару струмом.

Чоловік все думав, куди ж поділися рідні? Він чітко знав, що позаду — п’ять років спільного життя у цій квартирі. Щоразу, коли оглядав жіноче взуття в коридорі, машинки й фігурки супергероїв чотирирічного Пилипа в кімнаті, замислювався.

Сила струму змусила мозок перезавантажитися, а чоловіка — прокинутися та згадати, хто він.

До розетки Віктор поліз, тому що нові жителі будинку стали причиною сильних перепадів напруги.

Якось так воно пригадувалось.

Бог його знає, чим займалися нові сусіди та які прилади вони з собою попривозили. Постійно вимикалась техніка, барахлив холодильник. А одного разу зі стіни випала розетка. Здавалося, сама квартира похитнулась.

Перфоратор, скрип, стукіт.

Віктор не міг собі пояснити, чому не пішов розбиратися з сусідом. Причина якась була, однак вона або надто віддалена для сприйняття, або навпаки — перед очима.

Тому й невидима.

Чоловік пам’ятав, як вимкнув струм у щитку. Якраз запасна розетка знайшлася у ящику для інструментів. А воно все одно вдарило.

Руку обпекло болем, тіло відкинуло до дивану. Темна пляма крові на пальцях потім видалась Віктору чужою. Наче це не його вдарило потилицею об меблі, а когось іншого.

Новий сусід щось зробив із проводкою, очевидно. А удар — перемкнув мозок Віктора. Клапті спогадів про рідних затремтіли всередині черепа.

Мама на дачі, на роботу пора.

А чому, власне, він не відвідує роботу зараз? І як давно вдома? Чому не пам’ятає, коли приймав душ? Коли востаннє виходив надвір?

Чорний провал замість останніх днів.

Он вони з сім’єю готуються до Нового року, купують солодощі, обирають ялиночку. Пилип отримає комікс про Бетмена та ігрову фігурку цього героя. Для Лізи — дорогий фен. На стіл — шампанського.

Власне, і досі вона там. Як і купа їжі. Все воно вже погано пахне.

Віктор пам’ятав, як вони повернулися додому. Увійшов перший до темної квартири, правою рукою вже майже торкнувся вмикача.

Тоді клацнуло. Однак замість світла прийшло суцільне ніщо. Закричав Пилип. Зойкнула дружина. І все.

Заміна розетки. Мурахи тілом. Голова болить після зіткнення з кутом дивану.

Це кляті сусіди впливають. Або випромінювання якесь діє, або ультразвук; чоловік забув пароль до телефону, більше не знав, де в хаті гроші лежать, чи які продукти слід купити. Двері до ванної зачинено наглухо, ключа немає.

Для чого він їх закрив?

— Лізо, Пилипе. Де ви? Де ви, рідні мої? Що зі мною?..

Смердить сильно, аж до нудоти вдома. Сочиться солодкава гниль звідусіль.

Рідні зникли і жодних натяків на їхнє місцезнаходження.

Отже, хтось отримав контроль над головою Віктора. А тепер втратив через удар струму.

Чоловік отямився. Панічний страх за близьких став тільки сильнішим, коли він побачив календар та збагнув, що сьогодні вже шосте січня.

— Господи…

Той, хто живе через стіну, міг знати, тому нічого зволікати. У ящику з інструментами він знайшов молоток. Опанував трохи тремтіння у тілі. Вийшов у під’їзд.

— Гей! — Віктор голосно стукав. — Сусіде, відчиняй, я знаю, що ти вдома!

Власний голос ламався, повітря надто швидко вилітало з легень. Ніби налаштування тіла збилися від невідомого впливу.

Що відбулося на Новий рік? Хто викрав сім’ю?!

Важкі удари взуття об підлогу по той бік ледь нагадували кроки людини. Віктор завмер та стиснув у долоні молоток. Руку заховав за спину.

— Відчиняй! Де моя сім’я?! — перейшов він на крик, однак вже не звучав впевнено.

Ключ повільно повернувся у замку. Деревина всередині масивних дверей потріскувала. І коли вони нарешті відчинилися, на порозі опинився незнайомець.

Очі його дивилися в різні боки, а крізь білки пробивалися чорні діри, націлені на Віктора. Бліді вуста та шкіра довкола рота вивалювались уперед. Обличчя в пухирях, з вуха вилізав чорний дріт.

— Привіт, — проскрипіло воно, і нижня губа остаточно викотилася назовні.

З квартири сусіда віяло електричним теплом. Віктор відчув, як волосся на тілі підіймається. Зупинилося серце від того, що стояло попереду.

Не відчуваючи під ногами опори, чоловік кинувся до своїх дверей. Він кричав, відлуння вереску різко відбивалося від пофарбованих у блакитний колір стін під’їзду.

Сяк-так зачинившись на два замки, Віктор забився в кут передпокою.