Розділ 10 "Пастка для відьми"

Отямившись від тугої повязки, яка ніби п’явка, впилавсь в потилицю, Арія розуміє, що знаходиться в якомусь фургоні, який кудись їде. Поряд з нею нікого не було. Немаючи можливості бачити, дівчина прислухалась до кожного звуку і поруч не було жодного тіла з ознаками життя. Здаєть, крім неї в машині був тільки водій. І хто ж він? Невже це Адам так вчинив? Адже поряд його тут немає. Можливо він здав мене тим монстрам, які хочуть мене вбити? Спочатку втерся до мене в довіру, потім запевнив, що я маю обрати магію темряви і для правдивості поцілував. От покидьок.

Арія не мала наміру чекати моменут, коли фургон доїде до місця призначення. Їй потрібно було тікати. Вона направила свою магію на мотузки, що в’їдались в її руки. Зосередилась на тому, як в уяві вузли розпутуються один за одним, звільючи її руки. В цю мить вона відчула болюче полегшення і свободу в руках. Тільки но дівчина звільнила свої руки  і встала на ноги, фургон різко зупинився. Арія впала та вдарилась головоб об щось тверде. Здається, після другого такого удару в неї буду струс мозку.

Задні двері фургону відчинились. Відьма лежала неподвижно, ніби мертва. Ледь-ледь відчувалось, що вона дише. Сильні чоловічі руки схопили дівчину і легко, наче пір’їну, закинули на плече. Він заніс її до розкішного сучасного будинку. Видно тут живе, якась важлива особа. Необережно кинув тіло дівчини на якийсь м’який, приємний на дотик, диван. І вже за декілька секунд в домі від чоловіка залишився лише неприємний запах мокрої шерсті собаки.

Поступов приходячи до тями, Арія чула голос, який ставав все голоснішим. Відьма остаточно отямилась від гарячого ляпаса по її ніжній щічці. Відкривши очі вона побачила жінку, очі якої були налиті злобою і диявольським злом. Страхітливий погляд повністю перекреслював приємну зовнішністю цієї особи. Жінка виставила вперед свою тендітну білосніжну руку і потянулась нею до шиї Арії. З неймовірною силою, лише однією рукою жінка змогла підняти відьму з дивану і змусила її повиснути в повітрі. Потім різко жбурнула її об стіну. Арія лежала неподвижно. Вона не розуміла, що це за жінка і що їй потрібно від неї.

-Я так довго чекала нашої зустрічі, люба! - так спокійно і солодко промовила  жінка, зробивши іронічний наголос на останньому слові. Підійшовши ближче до відьми, вона нахабно взяла дівчину за підборіддя. – Красива, - зробила затяжну паузу, - шкода що мертвому тілу, краса ні до чого.

Жінка гучно розсміялась і всілась в темно-синнє кресло. Елегантно закинула одну ногу і на уншу та гордо тримала осанку. А своїм пронизливим поглядом пожирала дівчину.

-Хто ви? Що вам потрібно, - слабким голосом запитала Арія. Вона була виснажена. Спочатку удар по голові біля дому, потім в машині, а тепер її жбурляють по кімнаті, як куклу. Сил майже не було.

- Гм.. – єхидно посміхнулась, - твій новий страшний кошмар. Я поквитаюсь з тобою за свій біль. За моє вирване серце. Ти причина мого невгамовного гніву. Двадцять років я чекала, коли зможу впитися своїми кликами тобі в горлянку.

Слова цієї жінки насторожили Арію. Їй було водночас і лячно і шкода. Сама того не розуміючи, вона відчувала біль, про який говорила незнайомка.

- Ви вб’єте мене? – лячно запитала відьма.

- Не сьогодні, - відрізала жінка, різко піднявшись з крісла. – Блейк, у відьмовську клітку її, - приказала вона  своєму слузі.

Це був юний хлопець. Легкий одяг  ідеально підкреслював молоде, мускулясте тіло.  Його білокуре волося скрасиво  переливалось навіть без сонячного світла. Очі були великі, зелені, густі, довгі брови і пишні, вишневі губи.

Юнак помістив Арію в клітку, зачинивши двері, клітка засяла дивним сірим сяйвом. В цей момент дівчина відчула важкість в грудях, кожен подих давався непросто.

-Це відьомська клітка, - низьким голосом обізвався Блейк. – В ній ти не зможеш застосовувати свої сили.

Клітка чомусь стояла серед вітальні. Напевно, щоб Арія була завжди у всіх на очах. Чорні металеві прути були в полоні сірого сяйва. В середені не було навіть стільця, щоб присісти. Маєш лежати на холодному полу, наче собака. Дівчина присіла, немавши зовсім сил. Час тягнувся так повільно. В голові йшло все обертом. І вітальна поплива в очах юної відьми.

-Ей, прокинься, - обізвався чужий голос.

Відкривши очі, Арія побачила чоловіка, котрий пильно її роздивлявся. Неймовірний брюнет, ніби знятий з обкладинки якогось модного журналу, подав дівчині руку і дозволив вийти з клітки. Вони всілися на диван, що стояв перед каміном. Полум’я так красиво вигравало жовтими язиками і щедро випускало своє тепло. Чоловік помітив, що відьма змерзла, лежавши на холодній підлозі, то запропонував чаю. Але вона відмовила. А то раптом ще піділлють щось в той чай.

- Як тебе звуть? – вічливо запитав брюнет.

 - Емм, я Арія, - розгублено відповіла відьма. Чоловік здався їй дивним. Адже вона була в клітці, значить він розумів, що вона відьма і отак просто випустив її, та ще й чай пропунував. Він або дуже самовпевнений, або дурний.

Їх короткий діалог перервала жінка. Все та ж озлоблена чортиця. Увірвалась немов вихор до вітальні і промовила:

- Бачу, ти вже познайомився з моєю подругою?

- Люба, подруг в клітці не тримають, - спокійно сказав чоловік. Ця ситуація його ані трохи не дивувала.

- Так ти правий. Це не моя подруга, - розсміялась, - це моя вечеря.

Чоловік закотив очі, зробив глибокий вдих, щоб від злості пара з носа не пішла. Встав, підійшов до жінки і схопив міцно її за руку.

- Скільки ще ти будеш вбивати? Невже ти не розумієш, що ні одна смерть не втамує твій біль. Змерись вже і живи далі, - приказним тоном промовив чоловік. – Я покохав зовсім іншу жінку і ти від неї вже нічого не залишила. Або ти опануєш себе, або втратиш ще й мене.

Жінка зовсім не змінилась на обличчі, здається, їй байдуже, що говорить той чоловік.

-Дозволь я вб’ю її, - жілісним голосом запитала незнайомка, - обіцяю вона буде остання. Я відчуваю, що вона якось причетна до нашого горя.