Розділ 6 "Помста"

Струнка, прекрасна, з темним хвилястим волосся жінка сиділа на дивані, читала книгу. Її шкіра була білосніжною, холодні великі карі очі, і насищено-червоні губи, все разом робило її неймовірно вродливою. Здавалося б, що ця жінка найпрекрасніша на білому світі і подібих їй нема.

-Андреа, що ти собі дозволяєш? –  увірвався до кімнати, мов вихор, молодий чоловік і розлючено запитав. – Скільки ще я маю прибирати твої сліди? Скільки ще я маю спалити трупів? Коли ти вже наситишся?

-Поки всі не поплатяться! Чи може ти Забув? – яро промовила. – Забув?  - навіжено прокричала. Її очі немов би налилися кров’ю. – Я не буду спокійна поки не знайду вбивць, поки не винищу весь їх рід. Вони будуть страждати, так як я страждала і страждаю. Ніщо не втамує мій біль! Чуєш, Хантере! Ніщо!

Чоловік трохи заспокоївся, він розумів її біль, бо він був їх спільний. Колись він покохав милу, добру дівчину, яка була чорним, як ніч, вовком. Вона була завжди до всіх привітна, щира. Але після тієї страшної ночі, її ніби підмінили. Страшенний біль після втрати своєї єдиної дитини, затьмарив розум і серце. Тепер вона кровожерна, злобна, підступна, безжальна чорна вовчиця.

Йому теж було боляче. Адже його маленьку крихітку забрали від нього і вбили на їхніх очах. Мали вбити і його дружину Андреу. Вона належале до іншого виду, адже де це бачено, щоб вовк з вампіром створювали сім’ю та ще й мали дитя. З давніх-давен вовки і  вампіри ворогували, безжалісно боролися за владу. І взяти шлюб з ворогом було проти всіх законів. Саме тому, Андреа і Ханртер мали заплатити за це. Жінку мали вбити, а так як Хантера вбити не можливо, його покаранням було смерть єдиної можливої дитини. Він звернувся до матері, щоб вона врятувала його кохану. Під час родів Андреа на деякий час померла. Вона була під дією закляття. Коли бунт стих, Фреда повернула її до життя.  Після Хантер помстився всім, хто був причетним до смерті його дитини. Але невдалось знайти того, хто за цім всім стояв.

-Я теж пам’ятаю і мені теж болить. Але ти ставиш під загрозу наше існування. Стільки вбивств викличе підозру в людей. Ми не повинні видавати існування нам подібних. Ти ж знаєш.

-Мені байдуже, - холодно промовила жінка. – Ти знайшов її? Знайшов, те друге дитя, яке тепер живе замість нашої дитини?

-Знайшов. Але вона ж не вина в смерті нашого немовляти.

-А звідки ти знаєш, може це батьки тієї дитини замовили вбивство нашої крихітки. Адже за пророцтвом саме це дитя мало принести смерть нашій дівчинці. Я без всякого жалю перегризу їй горлянку.

-Мені повідомили, що Грег мав можливість з нею зустрітись і вона досить могутня. Він зник, його викрили  і мабуть вже вбили. Маю надію, що він нас не видав. І що наші плани нікому не відомі.

Жінка встала з дивану підійшла до міні-бару. Налила собі  в бокал дорого вина. І присіла поряд з чоловіком.

-Якщо він розповів їм про нас, я найду всіх дорогих йому людей і вб’ю. Але спочатку всі вони будуть так страждати, що самі будуть молити мене про смерть. – Вона допила вино і роздавила бокал однією рукою.

Андреа стала такою безжалісною, що іноді Хантер її побоювався. Але все таки безмежно кохав. Він не втрачав надію, що колись вона насититься помстою і знову стане такою ж доброю як колись. Він шукав спосіб, щоб розірвати закляття і знов мати можливість зачати дитя. Можливо це змусить її стати добрішою. Як вона колись увірвалася в його життя і змінила його. Адже Хантер до зустрічі з нею був кровожадним монстром, якого нічого не хвилювало. В нього було лише бажання влади. Владу він отримав, його ім’я всиляло страх. Хоч його дружина була променем світла в його чорній душі, але повнстю змінитись не можливо. З іншими він був жорстокий теран. А особливо після смерті його дитини.

-Твоя мати нам допоможе? – запитала жінка.

-Вона нічого не знає. Та і взагалі за ці двадцять років вона не йде на контакт зі мною. Мені мало, що про неї відомо. – Хантер встав з-за столу і направився до виходу, - будь готова, ми скоро вирушаємо, - на останок промовив чоловік.

-Моя помста буде кровавою. – промовила в голос Андреа, - всі мої вороги потонуть в своїй крові.