Розділ 3 "Сила"

Сьогодні вночі Арія зібралася на полювання. Вона одягла зручний одяг, взяла з собою зброю: арбалет, в неї відмінно виходило ним користуватися, дерев'яний і срібний клинкі. Адже тільки так можна вбити або хоча б нашкодити «їм». Дівчина оглядала місцевість. Ходила по парках, кладовищах, занедбаних місцях. Оглядала кожен кут. Ніч була, як не дивно, теплою. Осінній вітер ганяв листя по землі, зривав тремтячі листки з майже голих дерев. Молодий місяць яскраво висвітлював їй шлях. Скрізь було тихо і спокійно і це її бентежило. Адже тиша завжди віщує щось погане. Її думки не залишав той дивний, але милий хлопець, біла вовчиця і нова сила. Хоча дівчина не була до кінця впевнена, що вона володіє магією, але щось в середені її змушувало в це вірити. Арія відчувала приплив енергії. Ніби та ситуація пробудила в ній могутню силу. Або вона просто хотіла так думати, адже набагато простіше було б боротися з монстрами їхньою ж зброєю.

«Звідки магія могла у мене взятися? Хіба в родині таке було? Вони б мені розповіли, а може, просто не встигли », - ці думки не давали їй покою, -« що зі мною відбувається? Стільки подій відбулося всього за декілька днів, а сьогодні так тихо і спокійно. Я так скучила за цим. Раніше мене хвилювала моя успішність в універі, а тепер я її закинула. Ходила гуляти з друзями, а зараз у мене немає часу навіть на Кріса. Ми так давно не проводили разом час, і мені здається, я його втрачаю. Навіщо йому мої проблеми? А ще рік тому у мене була безтурботне життя. Мільйони людей живуть і навіть не підозрюють, що діється в світі, хто живе серед них. Колись я була однією з них. Але краще знати, адже так ти зможеш захистити себе. А моя сила? Вона так мене лякає. Я не знаю, звідки вона, як нею керувати, для чого вона взагалі. Напевно, все не так як у фільмах. Адже люди не розуміють, що таке може бути насправді. Хоча в чомусь є подібності з вигадкою. Може, потрібні якісь заклинання, щоб користуватися силою? Але тоді, я впоралася і без них. Тільки лише уява мені допомогла або страх, що можу померти.»

Пройшовшись по всіх зловіщих містах, Арія не зустріла навіть жалюгідних некрофагів ( монстри, які мають змогу перебувати в подобі птиці, і які пожирають трупи). Вона вирушила додому. Потрібно було відпочити, набратись сил, щоб знову бути в формі. Завтра знову на навчання.

*****

Ранок для Арії був важким. Вона не виспалася.  Її мучили страшні кошмари. Сьогодні потрібно йти до універу, а їй так не хочеться, але вибору немає.

Арія нехотя піднялася зі свого, ще теплого ліжка, попрямувала у ванну. Їй здавалося, що ранковий холодний душ, зможе її підбадьорити. Після вона недовго думаючи, що одягнути, схопила, що перше попалося під руку. Це була коричнева блузка і зручні темні джинси. Зібравшись з думками, вона пішла на кухню, де вже снідав дядько Джон.

- Доброго ранку, - сказав дядько Джон, читаючи газету за обіднім столом, і не відриваючи очей, продовжував говорити, - як спалося, Арія?

- Не дуже, всю ніч снилися кошмари.

- Воно й видно, он які кола під очима, - кивнувши у бік дівчини, сказала Лідія. Вона завжди стежила за собою і тому була, надто затребувана до зовнішності інших, - тобі допомогти їх приховати?

- Серйозно? - здивоване перепитала Арія.

- Так.

Це було дивно чути з вуст Лідії. Її ніколи не хвилював вигляд сестри, а тут раптом така милість. Вона, звичайно, не бажала їй зла, але й добротою своєї не відрізнялася.

- Не варто, сестричко, - з фальшю відповіла Арія. Вона вже збиралася закінчити цю безглузду для неї розмову, але їй не вдалося.

- А даремно. Ти всіх перелякаєш своїм виглядом, - відповіла Лідія з усмішкою.

Арія хотіла вже заперечити сестрі, але її перебила біль, божевільна біль. Її плече знову дало знати про себе. Це нестерпне почуття затьмарило їй розум. Назовні вирвалася злість і лють. Вони знову нею опанували. Вона не контролювала себе. Навколо все почало вибухати. Вода з крана бігла так, немов це був Ніагарський водоспад. Плита сама по собі запалилася, і звідкись взявся вітер. На кухні панував хаос. Арія не могла цього зупинити. Біль не давала зосередитися, думки плуталися, а злість володіла її свідомістю. «Заспокойся, дихай глибоко», - майнула чужа думка в її голові, - «уяви, як ти гасиш вогонь, як зникає вода і вітер», - переконливо звучав голос, і Арія зробила точно так, як їй веліли. У неї все вийшло. Цей голос того незнайомця врятував її. Дядько Джон і Лідія були здивовані побаченим. Дівчина й гадки не мала, як їм це пояснити. І прикинулась, ніби теж нічого не розуміла. Дядько сказав, що в усьому розбереться і відправив дівчат в універ. По дорозі Лідія не підняла тему про те, що трапилося. Це на неї зовсім не схоже. Біля входу в універі Арія зустріла Кріса, і вони разом зайшли в кампус. Вона про все йому розповіла. Хлопець був у шоці, він сильно переживав за свою дівчину. Ця вся історія йому теж не давала спокою. Та ще той дивний хлопець, думки якого чула Арія.

- Що ти будеш з цим усім робити? - запитав Кріс.

- Не знаю, я нічого не розумію. Ах, як би я хотіла знайти відповіді на всі свої питання. Але немає, в житті все так просто не буває. Я так заплуталася, не можу все скласти до купи.

Арія була в розпачі. Їй страшно було подумати, що буде далі. Її сила ніби живе окремо від неї, зовсім їй не підкоряється. Так вона й не намагалася нею керувати.

- І що за хлопець лізе з дурними думками до тебе в голову? Піднявши брову, запитав хлопець.

- Він врятував мене, - з незрозумілою посмішкою вимовила Арія, - якби не він, то я не знаю, що і було. А ти що ревнуєш?

«Стоп, той хлопець, думаю він знає, як мені допомогти. А що якщо незнайомець теж, такий як я і зможе навчити мене користуватися моєю силою або може він знає, як від неї позбутися? »- майнула думка в голові дівчини. Це змусило її повністю зануритися в свої думки. Ах, якби вона знала як знайти того хлопця, то вона б попросила допомоги з цим всім. «Може, якщо я знову піду на кладовище, то зможу його побачити там?»