Розділ 1 "Зустріч з вервольфом"

Чорні ворони сиділи всюди. Вони уважно вивчали кожен її жест, немов стежили за нею. Сіре небо нічим не відрізнялося від туману. Таке ж похмуре і холодне. Упертий пронизливий вітер насвистував, ніби похоронну мелодію. Це місце здавалося таким зловісним, що дух перехоплювало від страху. Але їй було все одно. Приходячи на кладовище до батьківської могили, вона поринала в спогади, розмовляла з ними. Так їй легше було справлятися з болем, який поселився в її серці.

Раптом із-за кущів пролунав шум, ніби хтось йшов, але потім цей звук розчинився і перетворився у важке незрозуміле дихання. Арія відчула на собі дикий погляд злих червоних очей. Величезні лапи виступали з туману. Вона повністю побачила постать, яка постала перед нею. Це був вервольф. Він жадібно пожирав її очима. Дівчина була розгублена. Адже в день вона ніколи не зіштовхувалась з монстрами. І цієї зустрічі Арія ну зовсім не очікувала. З нею не було зброї щоб подолати цього вовка. Він був так близько. Її серце виривалося у неї з грудей від жаху і він це розумів. Але вона не боялась його, не боялась зараз померти. Вона переймалась тим, що так і не встигла помститись за смерть батьків. Що не відчула того смаку перемоги, вбиваючи тих монстрів, які позбавили її сім’ї. Помста охопила її душу, вона мотивувала дівчину, змушувала жити день за днем, розслідувати вбивство батьків. Адже в той чорний день вона могла теж померти, але вбивці залишили її живою. І чому так сталось Арія не могла зрозуміти.

Перевертень оглянув дівчину з ніг до голови, ніби вибирав, яку частину тіла відірве в першу чергу. Арія була тут одна, вона здавалася йому безпорадною. Він думав, що їй не втекти. Адже він хижак і одним помахом кігтів міг перерізати їй горлянку або відгризти голову своїми великими зубами. Дівчина була в пастці. Вона вже чекала його нападу, так як розуміла, що в будь-якому випадку перемога на його боці. Арія стояла неподвижно і уважно вивчала ворога. Нехай вона і помре зараз, але буде знати, що вона вбила десяткі йому подібних тварюк.

Як раптом великий вовк перетворюється на звичайну людину і нічим не відрізнявся від неї. Вона ніколи не бачила, як вервольфи перетворюються. Він дивиться на неї вже людським поглядом, але Арія розуміла, що він тварина, яка не заслуговує життя.

- Яка несподівана зустріч, - грубим голосом промовив перевертень, - шкода, що ми раніше ось так не зустрічалися.

Арія тремтіла. Вона не знала, що сказати. Її тіло заніміло від страху, дихання почастішало, а серце немов вискакувало з грудей. Хлопець, якщо можна його так назвати, підійшов до дівчини так близько, що чув, як пульсує її кров у венах. На кінчиках пальців виднілися величезні гострі кігті. Він провів ними по її шиї і тихо прошепотів їй на вухо:

- Твій запах зводить мене з розуму. Я вже уявляю, як твоя гаряча кров наповнить мене, - він уже був готовий встромити ікла в її шию, але тут додав, - не бійся, я постараюся все зробити швидко. Ти навіть не встигнеш відчути болю.

Арія не пручалася, адже знала, що це безглуздо, але не змогла собі відмовити помститися йому хоча б в уяві. Вона направила всі зусилля і злість на своє бажання. Дівчина представляла, як його тіло пожирає полум’я, і як воно проникає в кожну його клітину.

- Якого біса? - скрикнув вервольф.

Його тіло запало вогнем. Він кричав від болю. Перевертень впав на землю і почав качатися, намагаючись загасити вогонь. Арія не розуміла, що відбуватиметься. Як її фантазія раптом стала дійсністю? Вона бачила, як він мучиться і як його тіло поглинає вогонь, але як тільки дівчина перестала малювати в себе в голові картину його смерті - вогонь розчинився. Хлопець встав з землі і подивився їй прямо в очі. Арія помітила, що він був здивований, але не так як вона. Їй здавалося, що вервольф знає, що зараз відбулося. Він знає її справжню, а не ту, ким дівчина себе вважає.

- Хто ти і що тобі від мене потрібно? – злісним голосом запитала вона.

Але вовк мовчав. Він навіть не моргнув, все так же пильно дивився в її очі. Її це розлютило.

- Відповідай, - з люттю закричала вона, і раптом земля здригнулася. Але дівчина не звернула на це увагу. А вовк все був не похитний. Чого він чекав? Чому не тікає і не нападає. Що ж йому потрібно? Вона прочитала маленьку краплю страху в його очах, але не розуміла, чого він боїться. Її чи що? Але що вона може йому зробити?

- Ти повинна померти, - прошепотів він. Потім відійшов від неї на пару кроків, що б набрати дистанцію для стрибка. У польоті він перетворився і накинувся на неї. Своїми великими лапами вовк притиснув її до землі. Відкрив свою велику пащу з гострими кликами і був готовий встромити їх в її шию. Але на нього накинувся інший вервольф. Це був білий, як сніг, вовк з темно-синіми очима. Арія не вірила своїм очам. Тільки що її врятував від смерті перевертень. Вона була в ступорі. Все так же лежала на холодній землі, а по її обличчю котилися сльози. Вони заважали чітко розгледіти те, що відбувається. Дівчина була налякана і не витримувала цієї картини. Її свідомість відключилася.