152

Темна не знала, що в цю саму мить лорд Арвін бачив про неї сни,  про те, як юна темна поспішала коридорами рідного замку, щаслива й радісна. А наступної миті здригнулася земля, і світ навколо почав валитися.

«- Дивись, що ти наробила! - кричав король Тероніус. - Ти нас зрадила!»

Дівчина спустилася в підземелля й опустилася на коліна перед розбитим кристалом. Взяла уламок у руку і до крові міцно стиснула.

Він відчув уві сні той самий біль, що відчула вона.

І прокинувся!

В останню ніч їй знову снилася та сама печера, де стався її знаменний бій. Тільки тепер вона ніби спостерігала з боку події, що відбувалися.

Ось мить, коли вона створила страшну магію, і лорд Сівер, який намагався її зупинити. Він підійшов так близько, що самого майже спалило вогнем. Коли полум'я зникло, він ще довго сидів на землі, заколисуючи її мляве тіло, хоча сам був на волосок від смерті.

Вона прокинулася від моторошного болю, що пронизав усе її єство.

Хто нагородив їх тими снами, вони так і не взнали. А десь у своїй хатиньці за темним лісом сиділа сива бабуся. Пила свій чай, та посміхалась таємниче.

Амія ще трималася за серце, коли двері її камери відчинилися і в неї вихором влетів Арвін.

Він підняв її і міцно до себе притиснув. Дівчина не чинила опору, всі гігантські стіни, що розділяли їх, в одну мить звалилися, а душу затопило нескінченне тепло. Закохані довго стояли обійнявшись.

- Ходімо! - взяв її за руки лорд.

Разом вибралися з темниці. На подив, їх ніхто не намагався зупинити. Навпаки, побачивши цю парочку, охоронці відверталися, ховаючи посмішки.

Дракон повів її кудись углиб палацу, довгими коридорами. Амія майже бігла за ним, але не ставила жодних запитань. Їй було так легко і добре, що слова були зайві.

Нарешті зупинилися біля дверей до бібліотеки міста темних. Чоловік активував портал, і за мить парочка вже була на іншому кінці імперії.

Пройшовши все приміщення, вибралися крутими сходами нагору, в місто.

Коли вийшли з будівлі на вулиці, в очі вдарило сонячне світло. Темна на мить заплющила очі, а коли розплющила, не повірила побаченому.

Коли вона була тут востаннє, навкруги зяяли чорними дірками руїни, лежали мертві істоти, навкруги панувала розруха і смерть. Сьогодні ж - немов і не було тієї війни. По дорогах ходили її співгромадяни - темні ельфи, бавилися діти.

Лорд Сівер повів її далі, до центральної площі, і скрізь, де вони проходили, вирувало життя.

- Як це? - не витримала нарешті Амія, зупинившись посеред дороги й піднявши на дракона здивований погляд. Її очі були сповнені непролитих сліз, але це вже були сльози щастя.

- Ми відбудували місто і повернули жителів! - відповів дракон, і в його вустах це прозвучало надто просто, ніби нічого особливо не сталося.

Бачачи її приголомшення, він міцніше притиснув до себе дівчину.

- Вибач! Я тоді не знав, як шалено кохаю тебе!

Вона нічого не відповіла. Ну не вміла товариш майор говорити красиві слова.

Лише піднялася навшпиньки, обвила його шию руками й поцілувала.

Вони так довго цілувалися посеред площі, що навколо зібрався натовп. Хтось у натовпі впізнав принцесу, хтось радісно закричав, сповіщаючи про її повернення!

Припинили закохані цілуватися під загальний крик захвату й овацій! Їх оточували темні ельфи від малого до великого, і на їхніх обличчях були лише щасливі задоволені посмішки.

Амія ще не знала, що такого сталося в їхній свідомості, і чому вони, впізнавши принцесу, не забили її камінням, а, навпаки, зустріли захопленими криками! Але здогадувалася, що все це витівки її дракона.