151

- Тебе хочуть прилюдно стратити! - додала Арфа, співчутливо дивлячись на подругу. - Навіть Грея не дозволили взяти! Мене пустили лише тому, що я служу в Розшуковому відомстві.

- Не хвилюйся! Мене не стратять! - зі сміхом видала Темна. - Я ж не дарма до майора дослужилася, швидко виведу ту стерву на чисту воду! Як там Арвін?

- Він ще не прийшов до тями! Дракони викликали всіх відомих цілителів! Ще спадкоємець сказав - дуже добре, що ти обробила його рани, інакше б він точно помер.

Амія кивнула. «Відсутність поганих новин - уже хороші новини!» - вирішила вона і після відходу феї знову завалилася спати.

Прокинулася наступного разу від відчуття чужої присутності.

- Дрімаєш?! - поруч на лежанці сиділа відьма і єхидно їй посміхалася. - І не соромно так спокійно спати, коли всі мешканці палацу скопом бажають твоєї смерті?

- Ні, - дівчина підвелася на подушках. - Ти як сюди потрапила?

- Мені стіни не перешкода, навіть магічні, - зневажливим тоном видала старенька. - Не питаю, як тебе угораздило в таке вляпатися. У мене інше запитання - як збираєшся вибиратися?

- Нісенітниця! - відмахнулася Темна. - Ти краще скажи мені, чому магія Відплати не спрацювала?

- А ти добре її вивчила? - скептично поцікавилася відьма.

- Так! - відповіла вона твердо.

- І те, що написано дрібним шрифтом наприкінці, читала?

Це запитання змусило Амію замислитися.

- А що написано дрібним шрифтом?

- Те, що магія ця живиться гнівом і ненавистю із самого серця! - видала старенька, стукнувши недбайливу ученицю по лобі. - Немає в тебе, дитинко, в серці більше ненависті!

«Ось воно що!» - задумалася Темна і не помітила, як заснула, а коли прокинулася, відьми поруч уже не було.

Дні змінювалися ночами, але стан дракона не змінювався. До неї частенько забігала Арфа, здебільшого щоб погодувати, і навіть кілька разів прийшов спадкоємець. Він уже був не настільки зловмисно налаштований, але випускати її з непривабливого закладу не збирався.

В одну з ночей їй раптом почали снитися сни, тільки не її сни. Вона бачила все нібито очима дракона.

Немов калейдоскопом проходили в сновидіннях давно минулі події, в яких вона бачила себе. І щоразу її фігура була ніби світлом оповита, що складалася з тепла і сонячних променів.

Прокидаючись, вона посміхалася, розуміючи, що це сни Арвіна, які якимось незбагненним чином вривалися в її свідомість.

«Так ось якою ти мене бачиш!» - говорила вона в простір.

Повертатися в дійсність зовсім не хотілося. І вона, поблукавши якийсь час колами по камері, знову лягала спати.