145

- А хіба ми їх уже не знайшли? - нагадав дракон і ніжно доторкнувся до її губ.

Тіло дівчини, немов блискавками, пронизало збудження. Їх обох було вже не зупинити.

Доводи розуму різко перестали мати хоч якесь значення. Зілля пані Терліт почало діяти. Воно затуманило розум, залишивши лише дике бажання.

Темна більше не стала його зупиняти, навпаки - пригорнулася всім тілом, обвила руками за плечі, притискаючись ще сильніше.

З дракона в одну мить спали всі кайдани, він більше не побоювався її налякати. Поцілунок став палким і пристрасним.

Закохані поринули в це безумство, немов два мандрівники, що давно блукали пустелею і нарешті знайшли джерело води.

Їм усе здавалося мало. Наступної миті вони судорожно знімали одне з одного одяг, не в силах перервати солодкий поцілунок.

Серце стукало у скронях, кров шалено летіла по венах, вогонь від дотиків розливався по шкірі.

Вони горіли й плавилися в горнилі пристрасті й кохання.

Стіни невеликої бібліотеки ще ніколи не бачили настільки нестримно-гарячих сцен. Якби вони могли говорити, то втратили б у цю ніч дар мови.

Дракон, як і обіцялося пані Терліт, займався всю ніч коханням, але не з нею...

Ранок зустрів Амію головним болем і незручністю. Побачивши поруч сплячого оголеного чоловіка, вона ясно згадала події минулої ночі. Але, на жаль, ніяк не могла зрозуміти, як до цього дійшло.

Вони ж просто мило розмовляли, і натяку не прослизнуло на настільки величезні обставини.

«Цей крилатий знову застосував магію?!» - вона нахилилася над чоловіком, із сумнівом його роздивляючись.

Він був гарний! Вночі таке витворяв, навіть від спогадів по шкірі бігли мурашки, а внизу живота приємно нило.

Зараз у розслабленому стані він являв собою фігуру Аполлона, що задрімав, під шкірою виразно проглядали купи м'язів. Широкі плечі, вузька талія. Дівчина зловила себе на думці, що її раніше ніколи не цікавили особливості будови чоловічого тіла, а зараз вона із задоволенням їх роздивлялася.

«Так, Катруся! - вкотре дорікнула собі. - Докотилися ви, товаришу майоре!»

Ковзнула з дивана, одним точним поворотом - немов давно відтренованим рухом, опинилася на підлозі.

«Паразит красивий, ти мені ще за це відповіси!» - додала розсерджено, укривши дракона його ж одягом.

«І нічого мене тут своїми принадами спокушати!»

Швидко одягнувшись, намагаючись не видати жодного звуку, вислизнула з бібліотеки, відчуваючи себе чорним вужиком.

- Почитали книжки! - видала глузливо в коридорі.

Вона не відчувала ні збентеження, ні досади. Навпаки, щоразу, коли перед очима виникала картинка того, що сталося, починала блаженно посміхатися. Вона не дурна вісімнадцятирічна дівчина, щоб ридати про приємно проведену нічку. Але спустити драконові таке нахабство не могла.

Її - любительку випити зі стажем - звалив якийсь келих вина?! Та бути такого не може! Значить, знову чиясь магія втрутилася! І цей хтось добряче відхопить!

Покрутившись і перевіривши, чи немає кого неподалік, Амія почала плести магію.

- Спробуй тільки вийти звідси! - загрозливо видала, свердлячи злісним поглядом бібліотеку.

Створивши кілька магічних пасток, задоволена собою, в передчутті гарних веселощів, вирушила до покоїв принцеси.

Щоправда, дістатися не встигла, у коридорі її зупинив Грей, який вилетів знову невідомо звідки.

- Кошлате чудовисько! - обійняла його Темна. - Скучив!

- Катю, - слідом за псом з'явилася феєчка й одразу ж почала скаржитися. - Він останнім часом неспокійний! Весь час рветься кудись! Іноді сидить під дверима і скиглить.

На душі в Амії стало тривожно. Пес завжди дуже добре відчував небезпеку. Така поведінка їй була не в новинку.

- Що сталося, Грей? - присіла вона навпочіпки і зазирнула в очі другу.

«Господиня! Небезпека!» - тут же відгукнувся він у її розумі.

«Він щось чує, шкода, що не може сказати!»