134

«Ні, цього не може бути! - подав голос здоровий глузд. - Йому, мабуть, усього лише подобається це тіло!»

Через ці п'ять слів дівчина не могла не зануритися в його прозорі очі й дозволити почуттям плисти теплим потоком, що огортав кожну змертвілу й холодну частинку її серця. В одну мить він, здавалося, перетворив усю її різкість на м'якість.

На якусь мить Амія справді відчула себе злиденною, безнадійною, такою, що шукає тепла в іншої людини.

Лорд Сівер підхопив на руки Темну і виніс з поля їхньої битви. Хто з них залишився переможцем, важко було визначити.

Дівчина перебувала в сум'ятті. Вона відчувала крізь тканину одягу тепло сильного чоловічого тіла, міцність рук, і від цього її серце тріпотіло в грудях. Прийшло розуміння, що вона зараз у найправильнішому місці, захищена від бур і негараздів. Його обійми подарували такий спокій і умиротворення, яких вона давно не відчувала.

Він був так близько, його запах проник у ніздрі, і Амії довелося заплющити очі, щоб не видати хвилювання, що охопило її.

Глядачі потягнулися слідом за ними. Принц забрав з рук охоронниці гострі клинки, більше піклуючись про братика, ніж про поранену. Він бачив бій від початку і до кінця і злився з кожною хвилиною дедалі сильніше. Це був не дружній поєдинок.

«Треба довести цьому упертюхові, що, якби не його сила, дівчина не замислюючись встромила б ці клинки йому в саме серце».

- Стійте! - несподівано почувся крик. - Я все бачила! Вона намагалася вбити лорда Сівера!

Дорогу процесії перегородила пані дракониха, розкинувши руки в сторони. У чорній сукні з широкими рукавами вона виглядала як ворона, що захищає своє гніздо. Виявляється, вона теж була серед глядачів, дивно, що її до цього ніхто не помітив.

- У бою з драконом так і слід чинити! - холодно відповів Арвін, збираючись її обійти.

- Це був несправжній бій! - свердлячи ненависним поглядом суперницю, заперечила Терліт.

- Рани в неї справжні! - відсунувши плечем драконониху, заявив лорд Сівер, і продовжив свій шлях.

Ранами їх можна було назвати з великою натяжкою, так, подряпини, але вони чомусь нестерпно боліли.

- Я можу ходити своїми ногами! - немов прокинулася Темна, сама собі дивуючись, що дозволила дракону її нести.

- Не смикайся! - видав у відповідь Арвін і лише міцніше притиснув дівчину до своїх грудей.

Галасливий натовп рухався за парочкою, не відстаючи. Лише біля покоїв дракона сторонні змушені були ретируватися; якби на дверях не був поставлений захист, так би й забрели всією компанією всередину.