132

Поки Лаіріель із захватом роздивлялася різні прикраси, погляд Темної привернув відрізок стіни, де було виставлено зброю. Мечі, короткі клинки, алебарди, луки зі стрілами, арбалети та інше, інше. У кожній зброї була укладена якась магія.

Особливо її привабили два клинки, дуже схожі на ті, що в неї колись були. Тільки в Амії-то були простенькі, нехай і викувані найкращими майстрами і з найдостойнішого матеріалу, але абсолютно звичайні.

Ці ж тремтіли через магію, що виходила від них, переливаючись блискавками.

- Подобаються? - запитав дракон, що непомітно підійшов.

Дівчина здригнулася, повертаючись зі світу мрій.

- Так! - відповіла йому. - Виглядають страхітливо!

Збрехати не було можливим, лорд помітив її інтерес.

- Що за магія міститься в них?

- Вони виплавлені в горнилі світу за допомогою світла і блискавок. Стародавня магія, що міститься в цих клинках, не знає пощади, - вимовив Арвін, уважно стежачи за виразом її обличчя.

- Хочеш спробувати? - раптом звідкись з'явився Його Високість, немов з-під землі виріс.

На його вустах горіла люб'язна усмішка, а в очах танцювали чорти.

- Спробувати? - пропозиція була настільки несподіваною, що Амія розгубилася.

- Так! - завзято підхопив спадкоємець. - Бийся з лордом Сівером! Ти обіцяла!

Дівчина не встигла відповісти, як її затулив своєю великою спиною Арвін.

- Її рани ще не загоїлися! - процідив він крізь зуби, свердлячи брата недобрим поглядом.

- Я оброблю їх магією! - тут же знайшовся принц, не звертаючи уваги на тон і натяки лорда. - Будуть немов у пухових рукавицях. Вона й не відчує!

Навколо почав збиратися народ, залучений гучною суперечкою двох впливових драконів.

Його Високість навмисно підбурював Темну до бою. Йому було мало доказів у вигляді пролитої на підлогу отрути. Шуань був упевнений, що за першої ж нагоди вона постарається вбити брата. І це всіма силами він намагався довести впертому бовдуру.

- Ви дозволите мені битися цими клинками? - перепитала Амія, здивована такою щедрою пропозицією.

Ось вона, можливість убити дракона! І ці ящери самі її пропонують!

- Так! - задоволений своєю витівкою, підтвердив принц. - Ти можеш взяти їх, а братик вибере собі іншу зброю.

- Уа-а-а-ау! - вимовила з первісним захопленням Темна і без зволікання взяла зброю в руки.

Клинки тут же відгукнулися, відчувши її магію, задзвеніли в тиші залу. Блискавки в них забили ще лютіше.

Лорд Сівер, бачачи, як загорілися очі Амії, зрозумів, що вже не зможе її зупинити. Він лише хмурився, спостерігаючи з якою радістю і благо-говінням вона розглядає зброю.

- Вибери собі! - запропонував йому принц єхидним тоном, і відступив убік, щоб братові було видно артефакти.

- Уже вибрав! - Арвін пройшовся до виходу і позичив меч в одного з охоронців.

Його Високість розчаровано хмикнув.

- Усі за мною! - скомандував він. - Арени буде замало, пройдемо на відкритий простір за палацом.

Принц вирушив на вихід, і всі, хто був у залі, потягнулися за ним.

Амія з драконом ішли чи не найостаннішими. За час шляху вони не сказали одне одному жодного слова.

Пірнувши в якийсь прохід, вони несподівано опинилися на величезній галявині. Палац звідси виднівся далекою темною горою зі шпилями і вежами.

«Портал!» - за звичкою констатувала Темна.

- Усім розійтися подалі! - продовжував розпоряджатися принц.

Коли народ відійшов на значну відстань, він підійшов до Амії і створив магію навколо її обпалених рук.

- Як? - запитав, милуючись своєю роботою.

- Не відчувається! - усміхнулася та вдячно.

Вона справді зараз не відчувала не те що болю, а й будь-якого дискомфорту.

- Добре! - кивнув Його Високість. - Щойно відійду - починайте!