128

- Але він ледь не загинув, намагаючись врятувати тебе там, у печерах - це ж знижує його провину хоч наполовину? - продовжила фея складну розмову.

- Він усього лише потрапив під вплив магії, відбіг би вбік - нічого б із ним не сталося! - відмахнулася від небажаного запитання Темна, взявшись перекладати папери на столі.

- Але він і до цього... - спробувала було знову заступитися за лорда Арфа, але цього разу Амія її різко перебила.

- А що змінилося? - запитала вона, раптом скипівши від злості. - Мій народ повернувся до життя? Темні перестали бути ізгоями?

Вона зіскочила зі столу і продовжила з пристрастю, змахнувши руками.

- Він усього лише намагався задобрити мене! Знову намагаючись у себе закохати, користуючись тим, що я нічого не пам'ятала! Це ще більш підло!

Від її лютих слів у Арфи мороз пробіг по шкірі, перед очима ясно промайнули язики полум'я і той самий момент, коли Темна випустила свою магію.

- Він тебе любить! - ледве чутно додала останній, найбільш вирішальний аргумент фея.

- Любить?! - саркастично перепитала Амія, посміхнувшись одним куточком рота. Вона ніби гіркоти випила, так огидно стало. - Чи вб'ю я дракона - мені вирішувати! Не втручайся в цю справу! Я прийшла до тебе з іншого питання! Не кажи, що впізнала мене! - швидко змінила вона тему, в одну мить змінившись, ніби струсивши з себе зайвий тягар.

- Грея підучу, він розумний хлопчик! - заговорила вже зовсім іншим легким тоном. - Не видасть. Головне, ти - мовчи! А де це Ванзе? Бачила, він працює у Відомстві?

- Так, він теж тут, - усе ще з важким серцем відповіла фея. - Вирушив на якесь завдання, повернеться тільки до вечора. Орки служать в охороні, вночі підемо в обхід містом!

Говорила вона монотонно, ніби даючи короткий звіт начальству.

- Піду я, - повідомила Амія, після її слів пройшовшись кабінетом, і додала винятково для пса: - Грей, під час наступної зустрічі граємо в гру «Ти мене не знаєш!». Зрозумів? Хороший хлопчик!

Потріпавши того за вухами, навіть не озирнувшись, вийшла за двері.

Повертатися в кімнати лорда не хотілося. Амія все ще досадувала на себе за даремно витрачену отруту.

Блукаючи коридорами, помітила купку охоронців, що кудись поспішали, жваво розмовляючи. Довго перебувати в зневірі дівчина не вміла. Цікавість узяла гору, і, слідуючи за стражами, майор вийшла до тієї самої арени, де вона колись билася, щоб стати охоронцем принцеси.

Тут знову було шумно, відбувалися чергові бої. Цікаво, чим викликаний ажіотаж серед стражників. Темна вирішила всього лише подивитися. Присівши на лавку, витягнула ноги вперед, розслабилася в очікуванні бою.

Ті, хто вийшов на арену, змусили Амію миттю зібратися. Один з її знайомих орків, чи то Дондон, чи то Дандан, мав намір битися з ельфом зі світлих.  

Проти магії тут стояв захист. Темній стало цікаво, яким чином цей невеликий ельф планує перемогти самого орка. Ні силою, ні статтею як, наприклад, переможений нею Гора, цей не вирізнявся. Противники зійшлися, на трибунах сміялися з величезної різниці в зрості й статурі супротивників.

Але коли почався бій, їй стало страшно, по-справжньому страшно. Амія навіть припіднялася, намагаючись не пропустити жодного руху.

Подібне вона бачила лише раз, і то їй по великому секрету, демонстрував знайомий з таємної служби, до того ж на манекені. Ця техніка бою передбачала моментальне вбивство з першого удару по особливих, смертельних точках на тілі людини. Хлопці тренувалися виключно на неживих предметах. Спарингів у їхній групі ніколи не було, бо будь-який бій закінчувався б смертю.

Наразі орк був ще живий лише через величезні розміри. Дрібному ельфу доводилося високо стрибати, і його удари не влучали в ціль. Довго це не могло тривати.

«Він же вб'є орка!» - подумала тривожно Амія, і саме в цей момент і сталося жахливе.

Переможений здоровань звалився на арену і завмер, немов бездиханний.