124

За ніч бульбашки на обгорілій шкірі полопалися, відкривши непривабливі рани.

З кожною хвилиною лікар дедалі більше хмурився.

- Пані! Я зроблю вам пов'язки, доведеться трохи потерпіти!

- Не хвилюйтеся, - хмикнула Амія. - Я терпляча!

Поки лікар готував пов'язки і мазі, дівчина почала ніби між іншим розглядати вміст його валізки.

Потрібні інгредієнти для отрути вона помітила практично відразу, залишилося викрасти їх. Тільки ось нестачу лікар помітить. Довелося застосувати магію, з надією, що дракон не вловить невеликий магічний виплеск. Витягнувши бульбашки і сховавши за пояс, Темна замінила їх ілюзією.

На перший погляд вміст валізи залишався колишнім.

«Ілюзія розвіється через деякий час, але для дракона буде вже пізно!» - подумала вона злобно.

Серце неприємно тьохнуло від подібних думок, але дівчина відігнала від себе непотрібні почуття, заборонивши навіть згадувати про них.

Прийшов час обробляти рани, і Амія віддала свої руки на милість лікаря. Той уміло зробив свою справу, наклавши врешті пов'язки.

- Я б міг залікувати ваші рани магією! - несподівано заявив чоловік, закінчивши роботу. - Але моя магія протилежна вашій! На жаль, мої можливості обмежені!

Він не озвучив нічого, що могло б видати її сутність, лише невизначені натяки, але в Амії несподівано перехопило подих. Невже цей лікар відчуває її темну енергію?

- Дякую вам! - відповіла вона гранично спокійно з ввічливою посмішкою. - Того, що ви зробили, достатньо!

Лікар поклонився, зібрав свою валізку і вирушив на вихід.

Дівчина проводила його тривожним поглядом. Щойно за ним зачинилися двері, видихнула.

- Нелегко бути злодюжкою, коли ти майор міліції! - вимовила собі під ніс. - Тим паче Світлою, коли ти Темна!

Чоловіки все ще спілкувалися в кабінеті лорда. Амія доторкнулася долонею до склянок за поясом.

- Треба б пригостити драконів чаєм! - підступно посміхнувшись, вирушила на кухню по напій.

- Ти нічого не зробиш? - запитав у сусідній кімнаті спадкоємець, схрестивши руки перед собою.

- Я тебе попереджав не розкидати скрізь своїх шпигунів! - відгукнувся байдуже лорд.

- Не розкидати?! - обурився Його Високість, прибираючи магічну кулю, через яку вони щойно переглядали те, що відбувалося у вітальні хвилину тому. - Якби не мої шпигуни, ти б ніколи не дізнався, що це дівчисько за твоєю спиною творить! Вона поцупила в лікаря якісь склянки! Думаєш, це для хворої матусі?

- Шуань, це вона! - відповів Арвін, несподівано посміхнувшись так щасливо, немов виграв цілий світ.

- Хто вона? - спочатку не зрозумів спадкоємець.

Але братик не відповів, продовжуючи зачаровано дивитися на двері з дурнувато-блаженним виразом обличчя.

- Темна?! - нарешті здогадався принц, підскочивши на місці. - Братику, здається мені, ти в кожній зустрічній готовий побачити свою принцесу. Як би не збожеволів зовсім! З чого ти взяв, що ця охоронниця - вона?

- Є деякі здогадки, - повідомив лорд. - На жодну дівчину я не звертав уваги, а до цієї тягне!

- Тягне його, - скептично повторив вінценосний брат. - Може, просто злегка захопився. З ким не буває! Я от так раз на день обов'язково кимось захоплююся.