118

Деякий час вони пили в тиші, віддаючи данину прекрасному напою.

- У тебе є якийсь засіб - татуювання приховати? - прикривши очі, поставила запитання Темна. - Не знаю, наскільки скоро, але воно почне проявлятися.

- Та ось, пудру візьми! - відьма обернулася в одну секунду і, хихикнувши, додала: - Запудрити можна все, що завгодно!

- Звідки ти знала, що я за нею прийду? - з легким подивом поцікавилася гостя.

Але господиня лише відбулася таємничою посмішкою.

- Як дракона вбити, знаєш? - запитала раптом принцеса, наливаючи собі чергову порцію.

Відьма важко зітхнула, сумно глянула на дівчину, але все ж відповіла.

- Пам'ятається, ти його стрілою поранила?

Амія кивнула на знак підтвердження.

- Довго він оговтувався від тієї отрути. Навіть зараз іноді плече турбує.

- Ти добре обізнана! - протягнула дівчина, дивлячись на подругу з підозрою.

- Я з духами спілкуюся, дитинко! - спокійно відгукнулася старенька, анітрохи не образившись на тон Темної.

- Мені пора! - ще трохи побалувавшись смачним вином, заявила Амія і стрімко зникла за дверима.

- П'ятдесят на п'ятдесят! - загадково промовила їй услід відьма.

Нічне повітря п'янило, зоряне небо дарувало гарний настрій. Дівчина рухалася легким кроком, тихо насвистуючи нехитру мелодію.

Диким буревієм на неї несподівано накинулося кошлате чудовисько, збивши з ніг, попискуючи і відчайдушно виляючи хвостом.

- Грей! - радісно вигукнула Темна, намагаючись схопити і потискати друга, який невідомо звідки звалився на неї.

Пес крутився і підскакував, примудряючись облизати господині обличчя.

- Ти знову впізнав мене, мій хороший! - тріпаючи за вухами, ласкаво промовила Амія.

Усе б нічого, але в цей самий момент з-за рогу з'явилася дивна трійця. І всі три пики, точніше, дві величезні морди й одне миле личко - одночасно здивувалися.

Перед дівчиною зупинилися два величезні орки, а з ними яскравим контрастом - ніжна феєчка.

- Здається, вашому песику я сподобалася! - бадьоро видала Темна, розуміючи, що таке пояснення годиться тільки для орків.

«Мамко! Мамко! Мамко!» - висловлював своє щастя вірний друг.

«Грей, сидіти!» - скомандувала вона подумки псу, який все ще стрибав від радості.

Той неохоче сів, продовжуючи підмітати хвостом каміння вулиці та віддано заглядати їй в очі.

«Іди до Арфи! - придумала, як заспокоїти друга Амія. - Граємо в гру: «Ти мене не знаєш!».

Благо в цю гру вони вже грали в іншому світі, коли ловили злочинців, тому Грею не склало труднощів виконати команду.

Він підібгав хвіст і підійшов до феї.

«Розумник! - похвалила його тут же господиня подумки. - Хороший песик! А тепер заричи на мене! Я ворог!»

«Мамко!» - пролунало в голові.

«Я ворог!» - ще раз повторила Темна, але пес усе одно відповів своїм незмінним «мамко».

«Так! Це людині можна навіяти все, що завгодно. Із псом таке не пройде, він точно знає, хто друг, хто ворог», - зрозуміла Амія.

Цієї команди просто так не навчити навіть злегка розмовляючого пса.

- Ви куди прямуєте в таку пізню годину? - запитала Арфа, насторожено розглядаючи незнайомку.

З тієї самої хвилини, як Грей раптом зупинився, підняв вуха, а наступної миті рвонув щодуху, зникнувши за поворотом, фея перебувала в збудженому стані.

Бачачи тепер Світлу, яку пес впізнав, вона була збентежена, адже, наскільки знала, крім Каті, Грей не міг ні на кого так реагувати.

- Поспішаю до палацу, - відгукнулася Амія, бачачи, яка підозріла до неї подруга.

Неважко було здогадатися, що без пояснень тут не обійтися.

- Тоді ми вас проведемо! - ввічливо кивнула фея. - Наш шлях теж лежить до палацу!

«Значить, і вони тепер із драконом!» - засмутилася Темна.