117

- Це не відданість! - відмахнулася охоронниця. - Я професіонал у своїй справі! З моєю охороною ще ніхто не вмирав.

І це була чистісінька правда, адже їй жодного разу в житті не доводилося нікого охороняти, навіть будучи майором міліції, - ця доля минула.

- Похвально! - видав дракон, схвалюючи таке ставлення до справи. І тут же додав: - Ви поставили захист у покоях принцеси - це теж був професіоналізм?

Амія кивнула, погоджуючись.

- Ваші захисні сітки занадто швидко розвіялися, але я встиг помітити, що плетіння було нетиповим для магії Світлих.

«Нетиповим? Що ти там встиг розгледіти?» - стривожилася Амія.

- Я ще погано володію магією, - видавила вона усмішку, наче вибачаючись. - Тому мережа протрималася зовсім недовго, довелося в'язати злочинниць мотузками.

Його явно не задовольнило це пояснення, але лорд нічого не відповів.

«Знати б, що в тебе на думці!» - зітхнула Темна.

У цей момент до них повернулися спадкоємець із Лаіріель, і бесіду довелося перервати.

Подальший вечір пройшов у більш-менш спокійній для охоронниці обстановці. Дракониха не робила спроб нашкодити, а лорд Сівер не чіплявся із запитаннями. Решта була лише дрібницею.

До ранку наступного дня залишалося нагальним одне питання - яким чином продемонструвати вельможам техніку бою і не бути спійманою? Здатися хворою - такий варіант Амія навіть не розглядала.

Не в її правилах відступати. Убити лорда поки що не було можливості.

«Треба б навідатися до відьми! - вирішила вона цієї ночі. - Може, підкаже старенька, як звести дракона?»

Палац поринув у сон. Амія перед відходом знову наклала заклинання захисту і вирушила в місто.

Запустила пошуковика, з подивом зазначивши, що будиночок відьми тепер знаходиться зовсім в іншому кінці.

- Не може сидіти на місці! - усміхнулася вона, дивлячись на зоряне небо.

Йшла вона швидкою ходою вільної від важких дум людини. Зупинившись біля напівзруйнованого сарайчика, ще раз перевірила магію. Виявилося, все правильно, пошуковик вказував саме на цю халупу.

- Що в цієї відьми в голові? - знизала плечима Темна і увійшла всередину.

Внутрішнє оздоблення «халупки» вже не дивувало. Тепер це були розкішні апартаменти якогось вельможі.

- Доброї ночі! - чемно привіталася дівчина, переступаючи поріг.

Відповіддю їй була похмура музика і запах ароматних паличок.

Амія з дитинства не переносила занадто сильні пахощі, тому швидко розвіяла туман, що стояв у будинку, впустивши з вулиці свіжого повітря.

- Ти що твориш? - обурюючись, тут же з'явилася господиня. - Я вже три години намагаюся викликати духа, а ти за одну секунду все зіпсувала.

- Не хоче він до тебе виходити, дай спокій бідоласі, - повідомила на це Темна.

- Так, не потрібен він мені! Боягуз нещасний! - розлютилася відьма. - Нехай скаже, де його вино зберігається, і провалює!

- Хим! - хмикнула Амія, взяла зі столу яблуко і вгризлася, смачно захрумтівши. - Каже, що під підлогою сховав, у тому кутку.

І вона вказала рукою на дальній кут «сараю».

- Паразит! - не відчувши особливої вдячності, видала старенька. - До мене навіть вийти не спромігся, а як з'явилася молода й гарна, так одразу й заговорив! Бабій!

У відповідь на це Темна тихо розреготалася.

Далі відьма вивудила з-під підлоги бутель із вином і розлила по келихах.

Пригубивши напій, обидві дами, блаженно заплющивши очі, протягнули «М-м-м».

- Чудове вино! - Амія розглядала бордову рідину в келиху.

- Кілька місяців за ним по місту ганялася! - гордо вимовила старенька.