111

Темна відчувала себе у своїй стихії. Тому розпорядження віддавала чітко, звично-командним поставленим голосом.

- Слухаюся! - ні краплі не засумнівавшись у її повноваженнях, відповів вартовий і вирушив на вихід.

- Ви! - вона вказала на служниць, що стояли поруч, роззявивши роти. - Принесіть господині нарешті їжу. Вона ж голодна з самого ранку!

Дівчата вклонилися і вибігли. У кімнаті залишилися лише Амія, злочинниці, ще один охоронець і принцеса.

- Ваша високість! - звернулася вона до Світлої. - Повертайтеся в спальню, вам потрібно готуватися до майбутнього прийому, часу залишилося мало!

- Ах! Я зовсім забула! - скрикнула принцеса, глянула на шпильку у своїх руках, і поспішно зникла у себе в кімнаті.

Залишилися винні служниці, що сиділи похнюпивши голови, і один охоронець. Ось йому-то і належало зіграти основну роль у майбутній п'єсі. Тут простими розпорядженнями не обійтися, Амії довелося застосувати до нього чаклунство.

Далі вона трохи розвіяла свої чари, щоб дракон не відчув темної магії. Служниць зв'язала звичайними мотузками. Майже все було готово.

Останній штрих, і можна розслаблено чекати приходу Розшукового відомства.

Окинувши свою роботу задоволеним поглядом, Темна повернулася до принцеси. Та посилено чепурилася перед дзеркалом.

- Ваша Високість, - почала Амія з місця в кар'єр. - Вам цікавий один із принців чи Ви хочете привернути увагу лорда Сівера?

- Що? - дівчина несподівано почервоніла, але все ж відповіла, злегка заїкаючись. - Ні, принци мене не хвилюють. Але, думаю, у мене немає шансів. Дракониха така гарна...

І вона засумувала відразу.

«Це ти правильно думаєш! Але для мене немає нічого неможливого!» - трохи зарозуміло припустила в розумі Темна.

- Якщо ви все зробите так, як я скажу, - лорд Сівер відтепер не відійде від вас ні на крок! - видавши таку таємничу фразу, Амія залізла на підвіконня, чекаючи відгуку.

Чекати довелося недовго.

- Що я маю робити? - жадібно блиснувши оченятами, поставила запитання Лаіріель, усім своїм виглядом демонструючи крайню зацікавленість.

- Дуже просто! - закинувши ногу на ногу, заговорила майор. - Про подію розповідайте все без утайки. Жодних секретів і підґрунтя. Лише впустіть ніби ненароком фразу: «Навіть у нас у відділенні такого не бувало!»

- «У нас у відділенні»? - перепитала із сумнівом Світла.

Ця фраза їй здалася зовсім уже незрозумілою і такою, що не мала жодного стосунку до потрібної справи.

- Саме! - урочисто видала Амія. - Ні слова не переплутайте. І будете здивовані несподіваним до вас інтересом самого дракона.

Тільки-но вона встигла роздати цінні вказівки, як двері відчинилися, і першим у покої принцеси увійшов сам лорд Сівер.

Майору було дуже цікаво з боку подивитися за роботою місцевих майже «ментів». Але з іншого боку Темній зовсім не хотілося бути розкритою. Уперше вона відчувала себе в ролі злочинця, тому злегка хвилювалася, бачачи, як він чіпким поглядом оглядає приміщення.

Охоронець ішов за драконом по п'ятах і доповідав про те, що сталося.

- Лорд Сівер! - підскочила принцеса. - Добре, що ви прийшли! Я так злякалася!

Принцеса з найнещаснішим виглядом, ніби в знемозі, опустилася назад у крісло.

- Ваша Високість! - вклонився той у відповідь, але більше не зронив ні слова.

Як і припускала Темна, Лаіріель його зовсім не цікавила. Тут він був виключно за службовим обов'язком.

Слідом за ними увійшли ще двоє. В одному зі службовців Амія впізнала вампіра. Ледь не підскочила на місці.

Виходить, вона мала рацію - дракон усіх її друзів забрав.

З їхньої останньої зустрічі вампір трохи змінився, став упевненішим.

«Зубки виросли!» - усміхнулася про себе Амія.