106

- Мірі! - підхопила Світла. - На наступних заходах не відходь від мене ні на крок! Я вже наказала приготувати сукню і тобі! Для всіх ти будеш моя компаньйонка! - Заявила з усією серйозністю і додала нервово:

— Сьогодні вони в мене змію запустили, а завтра чого доброго дракона кинуть?

— То ви помітили? - настала черга дивуватися Амії.

- Звичайно! — вскинула та здивовано брови. - Я так злякалася, думала, і помру там від страху. Як ти так спритно її позбулася?

— Але ж ви навіть виду не подали, що бачили зміюку? — не здавалася охоронець, вдавши, що не помітила питання.

Вона розглядала свою підопічну крізь дзеркало і дивувалася. Що за створіння не від світу цього?

- Я вмію добре тримати обличчя! — похвалилася принцеса, пудрячи носик.

Амії залишалося лише посміхнутися у відповідь. Їй дісталося не просто диво, а чудовисько невідоме.

— Пройдусь палацом, розвідаю обстановку! — зістрибнула з підвіконня Темна. — У ваших покоях вам нічого не загрожує, тим більше, що біля дверей охоронці.

- Добре! — погодилася Лаїріель, хоч у неї дозволу ніхто й не питав. — Іди! Розвідай все добре! Хто володіє інформацією – той володіє світом!

Остання фраза Катерину розсмішила. Коли наївність стикається з начитаністю, відбуваються дивні метаморфози. Малятко начебто і не дурна, але до чого дивакувата!

Все ж таки, покидаючи покої принцеси, Темна поставила захист від негативної енергії. У разі проникнення недоброзичливця його зловить мережа і триматиме до повернення Амії.

Палац вражав своїми розмірами. Усередині він здавався ще більшим, ніж зовні.Амія, блукаючи різними коридорами з безліччю кімнат, заплутаними переходами, піднімаючись і опускаючись сходами, раз у раз потрапляла у величезні зали. Зрештою, вона почала відзначати свою дорогу магічними маячками.

Бадьоро крокуючи, раптом відчула, що один із маяків, залишених позаду, зник. Вона зупинилася та прислухалася. Потім ще один зник, і ще. Хтось ішов слідом за нею... і прибирав їх.

"Мою магію виявили?" — стривожилась темна принцеса.

Сховавшись за черговим перехрестям коридорів, вона дочекалася того, хто нищив її маячки. Як же вона здивувалась, коли в полі зору несподівано з'явився зброєносець. Той самий, що весь час йшов за драконом у демонічному світі.

«Золо! — спливло в пам'яті його ім'я. — Що за магія в тебе така, коли ти зміг мене виявити? Могла б здогадатися і раніше, що поруч із драконом не може бути простих смертних! — досадувала дівчина. Він може доповісти господареві про виявлену магію, і той одразу здогадається, що вона у замку.

Розбирається зброєносець у видах магії чи може лише її бачити? Може, варто наздогнати його та вбити?»

Але вона відразу відкинула це припущення. Його смерть спричинить ще більше підозр.

Не залишалося нічого іншого, як простежити за слугою. Він обов'язково виведе її до покоїв дракона.

Амія пішла за напівельфом, ховаючись у темряві коридорів.

Як вона й припускала, Золо вивів її прямо до кімнат свого господаря.

Як тільки він зайшов усередину, дівчина підбігла до дверей і притулила вухо. Відповіддю їй була така тиша, якої не буває навіть на дні озера.

«Захист поставив!» - здогадалася вона.

Підслухати нічого не вдалося, піддивитися теж. Усі її магічні шпигуни розбивалися об стіну.

— До чого передбачливий! — пробурчала Амія з прикрістю, і вирушила назад.

Але не встигла пройти й кілька кроків, як назустріч їй потрапила сама Галатіїль, та сама світла, що приблудилась до її групи у демонічному світі.

Вона йшла з підносом у руках саме до дверей у апартаменти дракона.