100

Дивлячись на дівчину зі щирим співчуттям, мало не плачучи, посунула блюдце з солодощами ближче до принцеси.

— Тому й витримала, — з насолодою пережовуючи найніжніші тістечка, відповіла та. — Пам'ять мені відбило!

Бабуся терпляче чекала, поки та продовжить.

- Некромант підсобив! - Пояснила Амія. — Я там народилася і прожила життя звичайної людини. Навіть заміжня побувала.

Вона хихикнула, ніби нічого особливо з нею не сталося.

— Уб'ю колись цього старого! — розлютилася співрозмовниця, стиснувши долоні в кулаки.

- Тоді, Джоцу, тобі доведеться зайняти чергу, я перша на вбивство! — бадьоро хрускаючи зацукрованими фруктами, озвалася принцеса.

Вона вперше назвала відьму на ім'я, не боячись, що її почують.

Бабуся озирнулася злякано на всі боки.

- Не хвилюйся! - Додала Темна. - Я поставила магічний захист.

Тепер, коли магія була в її руках, дівчина не могла зупинитися - настільки скучила за чарами, що чаклувала практично без зупинки. То перевіряла, хто проходить вулицею, то досліджувала всі куточки будинку, то розпалювала вогонь у каміні та зігрівала чай.

Ім'я відьми давно було поза законом, тому навіть вимовляти його вважалося злочином, і все лише через те, що бідолашній не пощастило опинитися на боці темних ельфів під час останньої війни.

— І як у тому світі? — спитала старенька, беручи двома пальчиками чашку і статечно роблячи ковток чаю.

На її обличчі відобразилася вся скорбота та співчуття, на яке вона могла бути здатна.

- Нормально! — легковажно відповіла принцеса, захоплена їжею більше, ніж розмовою. — Замість магії там механізми, машини, техніка.

- Що? - Не зрозуміла відьма.

- Так, дурниці! Магію ніщо не замінить! - Діловим тоном видала Амія. - Ти уявляєш, я там народилася! Не потрапила в тіло, як віщувала магія, а народилася у звичайній родині. Дитиною була, батьків пам'ятаю, бабусю. Росла як усі діти, до школи ходила, потім до інституту… Мене Катею назвали, Катериною.

— Чудове ім'я, — здивувалася літня леді, не зрозумівши й половини того, що сказала дівчина.

- Звичайне, - не образилася Амія-Катя. — Мені той світ зараз ближчий — і це дивно. Навіть ім'я Катя здається ріднішим. Хоч магія і повернулася до мене, я почуваю себе більш простою людиною, ніж темним ельфом.

Принцеса, на подив відьми, розчулилась, чого раніше з нею не траплялося. І це стареньку дуже стурбувало.

— Ти ще й людиною була… бідолаха, — виразила вона весь біль свого серця за дівчинку.

— У тому світі інших істот немає, лише в казках зустрічаються.

- Ага! Казки про істоти! Виходить, ти не перша туди потрапила!

- Схоже на те! - Амія сумно посміхнулася.

— Як же вийшло? — від цих оповідань відьмине серце було не на місці.

- Ось ти це у некроманта і з'ясуй - як він примудрився мене туди закинути. Що за гидоту він додав у моє заклинання, — перервала тривалу розмова Темна і, витерши рот серветкою, перейшла до важливого для неї предмета.

— Хто приходив за мною у той світ? — запитала вона так несподівано, що Джоцу злякано стиснулася, ніби її по голові мішком вдарили.

Принцеса уважно простежила за її реакцією.

- Можеш не відповідати, у тебе на обличчі все написано, - погляд Амії став холодним. - Ти допомогла драконові?

— Дитинко… — почала відьма обережно.- Я не могла інакше. Я мусила тебе звідти витягти! А крім дракона хто ж може перетнути межу? А він якраз між життям та смертю знаходився.

— Між життям та смертю? - здивовано повторила Темна.

- Так! Ти його так у печерах своєю магією вдарила, що в його тілі ледве життя тепліло. Ну гріх було не скористатися ситуацією. Я його послала за тобою.

Амія згадала непоказного чоловіка, що увійшов до палати. Навіть не могла подумати, що це був всемогутній дракон.