94

Дундун повернув дзеркало Каті, але вона знову передала його далі, тепер вручивши вампіру.

Ванзе кивнув, погоджуючись, і рішуче глянув на свій відбиток.

Спочатку на його обличчі виник подив, а потім воно розгладилося, навіть з'явилася задоволена посмішка.

- Що? - хмикнула уїдливо феєчка. — Зможеш тепер пити кров невинних істот?

- З тебе і почну! — огризнувся той, блиснувши гострими іклами.

Але далі невеликої суперечки справа не зайшла.

- Ох! - Зітхнула Арфа, урочисто беручи Дзеркало в руки. - Сподіваюся, я скоро зможу літати!

Вона з такою надією зазирнула всередину, що навіть вампіру, що весь час сперечається з нею, захотілося, щоб бажання дівчини збулося.

- Ах! — вона щасливо посміхнулась, а на очах з'явилися сльози радості. — Я вже відчуваю, як під лопатками щось свербить!

Хлопці тепло розсміялися.

Далі підійшла черга гнома, потім дзеркало взяла Світла. Катя поступилася нагодою навіть слузі дракона. Той незручно і швидко зазирнув, без жодного виразу повернув назад.

Майор обернулася до дракона і простягла йому артефакт.

- Ні, спочатку ти! - відмовився він.

Арвін знав, що якщо бажання протилежні, виконається те, чиє було останнім. Впустити Амію знову він не збирався.

Катерина зітхнула. Вона вперше у житті розгубилася.

Щойно вона потрапила сюди — єдиним бажанням було повернутися у свій світ, світ майора Каті Біюли.

Але зараз вона дивилася на хлопців, таких різних, але вже рідних. Труднощі згуртували їх і загартували. Зараз її маленький загін здружився настільки, що, як показали печери, кожен ладен був померти за іншого. Їй зовсім не хотілося звідси йти.Нарешті вона зізналася собі чесно, що найбільше в цьому світі її тримає той самий дракон — при погляді на нього серце щоразу завмирає.

- Гаразд! - простягла вона бадьоро. — Не дарма ж ми сюди з таким трудом добиралися!

І рішуче зазирнула у дзеркало.

У першу секунду вона бачила лише своє відображення, яке стрімко почало змінюватися. Наче ураганний вітер промайнув, і перед нею постала прекрасна воителька на високому пагорбі, що пильно вдивлялася в далечінь. На ній одягнені шкіряні обладунки, суцільно вкриті іржаво-коричневими плямами, за спиною майорить темно-червоний плащ, в руках два тонкі мечі, ще бурі від запеклої крові.

У Каті перехопило подих, вона ніби відчула втому від минулого бою, запах поту і крові, дим від згарищ у повітрі.

Несподівано дівчина обернулася і глянула їй у вічі.

Тієї ж миті в її голові наче мільярди зірок вибухнули.

Вона все згадала!

Вона згадала, що звуть її Амія Рунбор, принцеса племені Нічних мисливців із роду Темних ельфів.

Вона згадала, що, створивши магію «Відплати», загинула у цьому світі. І як один бридкий некромант уплів свої нитки заклинань у її чаклунство, тому замість того щоб відродитися в іншому тілі, принцеса опинилася у світі без магії і прожила життя Каті Біюли.

Спогади накривали її, наче штормові хвилі, одна за одною, поглинаючи свідомість.

Інші спостерігали картину, що приводила в жах: навколо дівчини закружляли язики полум'я, відтіснивши всіх подалі. Її образ почав стрімко змінюватися — від тієї чоловічки, з якої вони почали цей шлях, не залишилося й сліду: тіло витягнулося під впливом магії, довгі ноги, стрункий стан, навіть пальці на руках стали тоншими та довшими. Шкіра змінила свій колір на сірий, переливаючись сріблом. Волосся подовжилося, звиваючись ніби змії, і доросло до самих п'ят, перефарбувавшись у темно-сливовий. Обличчя витяглося, змінилось, втративши колишні округлості, став ніжно-витонченим.

На ньому, мов живі, проступили чорні татуювання, ті самі, що іноді з'являлися після битв. Тільки тепер вони обплітали весь лоб, спускаючись химерним візерунком по скронях до вух і ховаючись ззаду на шиї.

Але найяскравіших змін зазнали очі — вони стали мигдалеподібними, з довгими чорними віями та величезними темно-синіми райдужками.

Дівчина перетворилася на таку красуню, що викликала німий захват у всієї команди. Лише вогонь, що охоплював її фігурку, несказанно лякав.

- Амія! — захоплено промовив дракон, боячись поворухнутися, щоб не злякати чудового видіння.