92

Несподівано ситуація в одну мить ніби розрядилася. Неначе до них втратили інтерес.

Хлопці полегшено видихнули.

- Це була перша атака страхом! — не дав розслабитись Арвін. - Будьте пильні! Демони нападають раптово!

— Ти багато знаєш! — кокетливо прошепотіла Світла.

Всю дорогу вона намагалася бути якомога непомітнішою, тримаючись ближче до дракона.

Настала її черга відігратися за всі образи.

Галатиїль єхидно посміхнулася, свердлячи Катеринину спину недобрим поглядом.

«Демони найбільше віддають перевагу людям!» - подумала зловтішно.

— Я полював у цих горах! — відповів їй дракон і продовжив уже всім: — Треба пам'ятати одне — демонічні створіння не мають будь-яких добрих почуттів. Якщо побачили перед собою демона, боріться або тікайте, жодної секунди не можна зволікати. Мить зволікання може коштувати життя.

У міру проходження вглиб проходи ставали дедалі ширшими і вищими. Якоїсь миті дослідники перестали бачити протилежну стіну. Від цього почало здаватися, що поруч хтось у темряві крадеться.

— Моторошне місце! - Прокоментував гном. — Я хоч і ходив добувачем у гірські шахти, але з таким неприємним відчуттям стикаюся вперше.

Катеринин загін рухався досить довго. Перші тривожні хвилини змінилися втомою. Раніше зосереджена увага почала розсіюватися.

Раптом Грей загарчав і на них в ту ж мить з усіх боків повалили демонічні тварюки.

Навчені атаками кішок хлопці не розгубилися. Але печерні створіння виявилися набагато сильнішими і спритнішими. З темряви з надзвичайною швидкістю з'являлися пазурі, зуби і навіть роги.Відбивати у відповідь було надзвичайно важко через неможливість передбачити, де зараз перебуває противник.

А той атакував і одразу зникав з поля зору, тільки з окремих пронизливих вересків можна було здогадатися, що тварина поранена. Але на зміну одній відразу приходили інші.

Бій закінчився так само різко, як і почався. На камінні печери залишилися лежати кілька демонічних істот.

З її команди усі були живі, хоч декого й поранили.

- Що це? — Ванзе поворухнув одну з тварин, схожу на гусеницю з десятком лап, на кінці яких стирчали гострі шипи.

- Та хто його знає! — байдуже озвався Дракон. — Вони створені в пеклі, визначити, що за чудовиська, ще нікому не вдавалося.

Він підійшов до Каті та уважно оглянув її на предмет поранень.

— Зі мною все гаразд, — важко дихаючи, відмахнулась та. — Усього пара подряпин.

Найбільше постраждали орки, через величезний зріст на них припала основна маса атакуючих.

Але вони були задоволені та щасливі, демонструючи з гордістю свої ушкодження як бойові заслуги.

Обробивши рани і залишивши трупи позаду, загін знову рушив уперед.

Що далі вони просувалися вглиб, то сильнішою була опірність демонів, атаки йшли одна за одною. Скоро всі вибилися з сил, навіть орки за будь-якої нагоди намагалися сісти на каміння, не звертаючи уваги ні на бруд, ні на трупи навколо.

- Довго ще? — спитала з надією Катя в один із коротких перепочинків.

- Ні, - відповів Арвін.— Але ж далі їх буде ще більше!

Лорд Сівер окинув оцінювальним поглядом їх невелику групу і дійшов висновку, що хлопці довго не протримаються, тим більше що інтенсивність атак щоразу ставала все серйознішою.

Майор зрозуміла на його погляду, що справа погана.

Повертатися назад не було сенсу, вони ледве пробилися сюди. Єдине правильне рішення дійти до кінця.

— А якщо бігти? — спитала вона без особливих сподівань.

Арвін лише заперечно похитав головою.

- Відійдіть від мене подалі! — скомандував він, ухваливши рішення. - За той поворот!

- Що ти збираєшся робити? — схвильовано перепитала Катерина.

Не сподобалася їй лють, що прослизнула в його твердому погляді.

— Ідіть! — майже прогарчав лорд Сівер, і несподівано його вигляд почав змінюватись на очах.

— Тікаємо! Він перевертається! — першою здогадалася кмітлива феєчка, одразу рвонувши у вказану сторону.

Інші насилу піднялися на ноги, але переляк ніби дав гарного стусана. І команда з усією можливою швидкістю зникли за поворотом.