87

Дівчина покрутилася, уважно оглядаючись. Місце було тим самим: дерева, чагарники, трава. Корінь дерева, про яке вона мало не спіткнулася. Трава на місці, де стояла хата, навіть не прим'ята, ніби ніколи нічого тут не було.

— Ох ці казочки! - Заявила зло і перевела погляд на свої долоні. - Мені точно не привиділося! Інакше звідки ці опіки?

— Я теж хотів тебе спитати, що це? — Дракон вдав, що нічого не розуміє, пильно стежачи за реакцією Каті.

— Та марення якесь! — схвильовано почала вона. — Коли я прийшла сюди, тут стояла справжня хата, дерев'яна, перекошена, поросла мохом від старості! Я зайшла всередину ... Там ця відьма!

Майор усе своє життя пояснювався точно і складно, але в цей момент ніби втратила цю здатність.

Вона розгублено подивилася на чоловіка і зазнала шоку.

Перед нею стояв той самий дракон, але тепер він був одягнений у військові обладунки, обличчя, руки та груди вкриті бризками крові. Навколо нього, мов хмара, повисла зловісна аура. Але найстрашнішим здалися зіниці очей, вони стали вузькими, як у змій. І погляд не віщував нічого доброго.

Катя проковтнула слину в пересохлому горлі і моргнула. Одна мить, і все повернулося на свої місця.

Чоловік був такий самий, як хвилину тому, в похідному одязі, що вже став звичним. І очі звичайнісінькі, з карими райдужками і темними віями.

- Що відбувається?! — усередині все похололо.

"Це сон? Чи бачення?» — вона спохмурніла, шукаючи відповіді.

- Що трапилося далі? — спитав Арвін, відволікаючи її від моторошних думок.

— Та відьма припалила мені руки палаючою головнею… — байдуже видала Катерина, ніби втративши будь-який інтерес до розповіді.

- Відьма? — у голові у дракона промайнули здогади, але висловлювати їх уголос він не збирався.

- Так! - Кивнула Біюла задумливо.

Те, що відбувалося, було дивним і незрозумілим. А вона дуже не любила, коли чогось не розуміла.

Якби зараз та старенька поруч опинилась, вона домоглася б правди, не роблячи знижки на літній вік шкідливої особи.

— Настав час повертатися! - додала, все ще переймаючись роздратуванням.

«По ходу розберемося!» — подумала рішуче й попрямувала до табору.

Повернення пройшло гладко. Сутінки спустилися непомітно, але мисливці не зустріли по дорозі жодної кішки, що теж було незвично.

У таборі панувала мовчанка та напруга. Лише Грей зрадів поверненню Катерини, постійно крутячись біля її ніг.

Мандрівники вдивлялися в навколишній ліс, з подивом наголошуючи, що вже досить темно, а демонічні істоти так і не з'явилися.

Причина тиші незабаром проявила себе. Земля раптом затремтіла, наче від тупоту стада носорогів. Усі члени невеликого Катерининого загону, які вже зібралися відпочивати, повскакували на ноги.

Невдовзі, ламаючи кущі та гілки, до їх багаття вибігла пара орків. Всі завмерли у напрузі, на їхню голову з'явилося ще одне лихо. Грей застережливо загарчав.

Хлопці приготувалися вже битися, але орки несподівано в один голос голосно і радісно простягли:

- Чоловічка! — і кинулися до ватажка.

Грей стрибнув їм навперейми. Катя ледве встигла його зловити у польоті.

- Всім стояти! — вигукнула в останній момент Біюла, запобігаючи можливій бійні.

Її наказу послухалися не тільки супутники, два величезні громили теж зупинилися на півдорозі.

Розумний пес вирвався з рук, але кидатися ні на кого поки що не поспішав.

- Дандан? Дондон? — спитала з нотою зневіри Катя.

- Дундун! Дандан! — поправив її один із орків, і обидва розпливлися в жахливо- лагідних, але щасливих посмішках.

- Хлопці! — зраділа майор і кинулася обійматися з велетнями.

Грей, не розуміючи, що відбувається, намагався втиснутись між ними.

Збоку це виглядало безглуздо, бо доблесний майор росточком доходила оркам до пояса. А вже статурою зовсім дрібною на їхньому тлі здавалася.

- Ги-и-и! — задоволено проголосили на весь ліс орки, погладжуючи величезними долонями Катрусю по спині.