73

Міські вулиці зустріли мандрівників тишею. Після нападу котів у цей час навряд чи хтось наважиться прогулюватися. На це майор і розраховувала.

Її група встигне сховатися до того, як їх побачать жителі чи хтось із зграї Світлого. Загін пересувався практично безшумно, нагадавши Каті рідний спецназ. Тільки тим потрібно було довго тренуватися для подібних навичок, а істоти поряд з нею просто мали природну магію, що робила їх кроки нечутними. Найважче доводилося саме ватажку. Через деякий час вона вже трохи задихалася, а інші рухалися ніби на легкій пробіжці.

— Краще йти лісом, — підказав дракон, що порівнявся з нею.

- Чому? — допитливість у всіх питаннях була Катерининою темною стороною, навіть рідні опера часом дратувалися в ті моменти, коли вона «докопувалася» до дрібниць.

- Кішки магічні істоти, - почав своє неквапливе пояснення Арвін. — А ліс, за своєю світлою природою, з них витягує магію, бо демони там слабші.

- Звідки ти все знаєш? — знову повторила питання Біюла, яке не давало їй спокою.

“Ти мене всьому навчила!” — подумки озвався лорд Сівер, але вголос нічого не сказав.

Відповіді і не потрібно було, Катя несподівано поринула у свої важкі спогади.

Вся її робота здебільшого зводилася до спостереження, аналізу та погоні.

Вона все життя кудись бігла, поспішала, не даючи собі жодної секунди відпочинку. І ось тепер доля ніби дала їй можливість осмислити своє існування. Навіщо боролася? Що шукала? Про що мріяла?

"Ні про що! — грубо обірвала власні думи майор.- Працювала нормально! Чесно! По совісті! Хабарів не брала! Друзів не зраджувала!»

Тільки ось особисте життя так і не склалося. Коли інші грали на закоханість, вона чітко йшла до своїх поставлених цілей. Не відволікаючись на всякі дурниці, на зразок весняної нудьги.

Заміж вийшла якось занадто поспішно, необдумано. Не кохала вона нікого. З самого дитинства, коли померла остання рідна їй душа, бабця, Катя несподівано забула, як воно любити когось. Не спеціально, само собою вийшло. Розуміла, що ні в кого така жінка не може викликати справжнього інтересу, то й жила друзями, роботою. Лише Грей удостоївся її серцевої прихильності.

Зараз він радісно рухався поруч, іноді відволікаючись на всі боки, щось почувши. Але весь час повертався і знову займав свою законну позицію біля її ніг.

«Лохматенцій! — лагідно подумала Катя. - Добре, що ти вижив!"

І відразу ж тепло огорнуло її душу.

Про те, що буде далі, вона не думала. Не має значення, який світ, що за обставини трапляться, майор Біюла Катерина Павлівна і тут залишиться сама собою.

- Попереду ліс! - проголосив вампір.

Він зазвичай йшов найпершим, зі своїм гострим слухом вибираючи наперед найкращий напрямок.

- Далі підемо лісом! - важко дихаючи, видала ватажок.

Ніхто не заперечив. Напевно, ці істоти знали, що магія кішок у лісі слабша.

Катя з гіркотою скривилася. Тільки їй складно тут орієнтуватись.

"Знання сила!" — спав на думку вислів. Ось тільки знання їй і не вистачало.

- Треба зробити привал! — розпорядився дракон, коли вони трохи заглибились у зарості і бігти стало важче.

- Ні! — хитнула головою майор, хоч сама вже обливалася потом і рухалася суто за інерцією.

— Думаєш, буде краще, якщо ти впадеш від втоми? — стурбовано спитав Арвін. — Навряд чи твої хлопці поважатимуть тебе більше, бачачи безпорадного лідера.

Він мав рацію, тому, відкинувши роздратування, Катя коротко скомандувала: «Привал!»

Сама як підкошена мало не шльопнулася прямо там, де стояла, у густу траву — благо лорд встиг підхопити.

- Дякую! — прошепотіла вона і, притулившись до дерева, заплющила очі.

Навколо метушилися, хрумтіли гілки. Хлопці, мабуть, споруджували навіс чи багаття розводили. Катя розуміла, що як їхній ватажок має показати приклад і в усьому бути першою, але на той момент сил для показухи не залишилося, і вона просто сиділа, впадаючи в дрімоту.