60

Їм пощастило, ватажків зграї не опинилося на місці. Можливо, вони знову десь творили свої чорні справи, як того разу, коли вона боролася з гобліном, а всіх інших істот, що залишалися в будинку, вбили. Катя підозрювала, що то був Світлий.

Щойно бандити відступили і народ почав розходитися, її хлопці відв'язали нещасного та опустили на землю.

Дракон був сильно побитий, мабуть, чимало йому дісталося від місцевих.

- Живий? — майор присіла поруч із ним.

Він підвів голову і подивився їй у вічі. Тієї миті у Каті всередині ніби вулкан вибухнув, у жар кинуло. Серце забилося в шаленому ритмі.

Зморгнула, намагаючись прогнати від себе ману.

— Тебе як звати, бідолаха? - спитала чоловіка, намагаючись, щоб її голос звучав рівно.

- Арвін! — відповів дракон і посміхнувся.

- Ох! - почулося ззаду з придихом. Арфа схопилася за серце від однієї лише усмішки.

Цей хлопець не тільки на Катерину дивно діяв, феєчка теж була в екстазі.

- Сьогодні тобі пощастило! - видала Біюла, моментально взявши себе в руки і повністю задушивши незрозумілі емоції. - Ходімо!

Вона підвелася і подала руку незнайомцю. Той глянув на відкриту долоню і простяг свою, ніжно торкнувшись її пальців. Катю знову наче струмом ударило.

«Та що ж таке?!» — насупилась вона, і вирішила більше не звертати уваги на чарівну харизму дракона.

Від хлопця, щоправда, решта намагалися триматися осторонь.

- Що з вами? — спитала вона вампіра, бачачи, що той іде далі.

- Його аура! — відповів він, ніби й так було зрозуміло.Бачачи, що чоловічок продовжує дивитись на нього з подивом, додав: — Аура у драконів надто сильна, пригнічує будь-яку волю і вселяє страх!

Катя у відповідь лише моргнула. Її волю навряд чи хтось міг придушити, а страх вселити — не дано навіть дракону.

Поки відбувалися ці події, у кущах за всім дійством спостерігав переляканий зброєносець, тремтячи від страху і сварячи за чим світ стоїть свого впертого господаря.

- Пане! — заперечував він нерозумні дії лорда. - Давайте продовжимо її шукати! Не треба кидатися в крайнощі!

- Золо! — стояв Арвін. — Ми вже котрий день її шукаємо, і все безрезультатно! Нема моїх сил терпіти!

— Терпіли ж п'ять років! — нещадно продовжив слуга, але відразу заткнувся, нарвавшись на сердитий погляд пана.

— Невже це останній спосіб? — зробив він ще одну спробу напоумити господаря.

- Так! — відповів той, радісно посміхнувшись, наче все задумане він уже здійснив. - Вона обов'язково з'явиться! У Амії дивовижна здатність знаходити тих, хто потрапив у біду!

Зброєносець лише тяжко зітхнув. Він вважав цілковитим маренням те, що лорд задумав. Віддати себе в руки бандитам, щоб на живця знайти Темну! Це було неймовірно! І хоч Золо знав, що пан будь-якої миті може легко впоратися з цими нижчими істотами, все одно боявся. А раптом щось пішло б не так? А раптом та відьма не з'явилася б?

Поки він спостерігав збоку, як зграя головорізів лупцювала лорда, його серце кров'ю обливалося. А коли вже до стовпа прив'язали і збиралися спалити, слуга ледве не втратив свідомість від страху.Тепер, коли допомога несподівано прийшла в особі звичайної чоловічки, Золо трохи зловтішався. План господаря не спрацював, Темна не з'явилася, як і казав. Нарешті він, простий зброєносець, мав рацію!

Доведеться лорду вигадувати інший спосіб виманити ту відьму. Хоча краще б вони її взагалі не знайшли, і до цього моменту вона згинула б давно в цьому убогому маленькому світі.

Золо припустив за загоном, який урятував його господаря, залишаючись на відстані, вирішивши, що приєднається до них у потрібний момент.

Арвін із подивом спостерігав за сміливою чоловічкою. Це була та сама дівчина, з якою він провів чарівну ніч у таверні. Добре, що він подбав про її пам'ять, стерши своє обличчя із її свідомості, інакше вийшла б плутанина.

Яка ж вона дивна! Мало того, що того пам'ятного дня випивала з орками, то ще й сьогодні стала на захист дракона! Для людей подібна поведінка просто немислима.

— Ти навіщо, Арвіне, спустився на землю? — спитала майор, помітивши його пильний погляд, і  посміхнулась.

— Мені треба знайти одну дівчину! — усміхнувся їй у відповідь дракон.