53

Ближче до полудня невеликий загін вийшов у центр міста. На їхній подив, тут було жваво, як зазвичай буває в пересічному містечку. Народ снував туди-сюди. Перехожі зупинялися, говорячи про погоду, продавці в крамницях перекрикувались через вулицю.

Наче й не загрожували їм уночі страшні створіння. Начебто це було звичайнісіньке провінційне містечко.

"Всі до всього звикають!" — філософськи вирішила Катя і попрямувала до найближчої крамниці з продуктами.

Їсти хотілося страшно.Востаннє вони обідали ще в готелі разом із некромантом. З того часу, здавалося, минула ціла вічність.

Тільки всередині крамниці мандрівники відчули, що місто не таке просте. Двоє озброєних істот охороняли вхід, поряд із продавцем був ще один охоронець.

— Нам би продуктів придбати! - почала Біюла, без страху пройшовши до прилавка. - Чим у вас можна розраховуватись?

Вона розуміла, що в такому місці навряд чи ходитимуть звичайні гроші.

Господар крамниці відкрив рота, щоб відповісти, як раптом з вулиці пролунав пронизливий свист. Тієї ж секунди з перекошеним від страху обличчям він зник у глибині приміщення. Охоронці, виштовхнувши за двері відвідувачів, зникли разом із продавцем.

Більше того, весь народ, що гуляв вулицями, кудись розбігся. Мандрівники залишилися біля дверей здивовані.

Все завмерло. Лише вітер пролітав, ганяючи пилюку. У повітрі гасав запах гару.

Відбувалося щось погане. І наступної хвилини Катя зрозуміла що.

На площі, вальяжно крокуючи, з'явилися люди із зграї Світлого. Тих самих, що жили в ангарі.

«Цього нам тільки не вистачало!» — подумала з досадою майор у ту саму мить, коли її помітив уже знайомий гоблін Кірбі.

- Вижила! — вигукнув він ошелешено, і широким кроком попрямував до неї.

Здається, конфлікту не уникнути. Біюла зітхнула і приготувалася до найгіршого. Істоти з її невеликого загону збилися в купу за спиною.

Гоблін виявився не надто великим, навряд чи на голову вище Каті. Але все ж таки він мав серйозну перевагу — довжину кінцівок. Якщо справа дійде до бійки, вона навіть торкнутися його не встигне.

Все це майор оцінила за лічені секунди, доки ворог наближався.

— Здивувала, чоловічка! — заявив він на всю площу, так що луна, відскочивши від сусідніх будинків, рознеслася околицями. — То Гак буде щасливий тебе побачити! Ти за все йому даси відповідь!

В цей момент вітер подув їй в обличчя, і вона вловила брудний запах, що виходив від істоти. Вона зараз сама, можливо, неприємно пахла, після всіх пригод і без можливості вимитися, але «аромат», що вдарив їй у ніс, викликав нудотну реакцію.

З неймовірно задоволеною мордою Кірбі простяг до неї свої величезні лапи. Але схопити не встиг — Катя, різко ухилившись, відскочила вбік. І звідки в ній така спритність тільки взялася. Їй ніяк не хотілося потрапити в ці неприємні ручищи.

Та й за щось відповідати якомусь прохвосту дівчина не мала жодного бажання.

- Ах ти! — заволав ще дужче Кірбі, і спробував знову її спіймати.

Але чи Катя після міцного сну була дуже спритною, чи гоблін виявився неповоротким, тільки й з цієї спроби йому нічого не вийшло.

- Схопити її! - не витримав бандит.

Його дружки ніби тільки цього й чекали, всім натовпом рвонули до Біюли.

На її радість, поряд з нею став у бойову стійку вампір, а за ним і інші. У цей момент Катя зрозуміла, що це великий успіх — мати на своєму боці сильну істоту: нехай Ванзе і не вміє пити кров, зате одного погляду вампіра достатньо, щоб його боялися.

Спосіб виживання у цьому світі був один. Або ти перемагаєш - або тебе.

Бандюги трохи пригальмували, зрозумівши, що їм дадуть відсіч.

— Чого ви боїтеся, вони навіть не мають зброї! — додав гоблін, підбадьорюючи своїх товаришів.

— Давай віч-на-віч! — несподівано навіть для себе ляпнула Катерина, не дуже вірячи, що в неї вийде. — Навіщо втручати їх усіх? Це наша справа з тобою!

Аргумент не відповідав дійсності, адже конфлікт у неї був не з цим сірим створінням, а з його господарем. Проте він подіяв. Гобліни — істоти хоч і заповзятливі, але особливого розуму не мають.

- Ха-ха! — вигукнув Кирбі. — Людино, ти хочеш зі мною битися?!

"Чому б і ні?" — Катя невинно посміхнувшись, знизала плечима.

- Усім розійтися! - наказав широким жестом гоблін.

Бандити та хлопці з загону майора розійшлися у боки. Роблячи кілька кроків назад, Ванзе кивнув Катерині, одним виразом очей даючи зрозуміти, щоб вона не хвилювалася, він буде поряд.

«Непоганий мужик!» - вирішила Катя.