50

Єдине, про що пошкодував Арвін, що надто поспішив і не розпитав некроманта про те, як зараз виглядає принцеса.

«Старий не міг їй знайти негарне тіло. У цьому питанні Гробус був естетом. Отже, Амія зараз, як і у справжньому своєму вигляді, надзвичайно гарна собою. Дізнатися про неї буде не так і складно. Вона темний ельф, найбільше їй підійде тіло світлого ельфа. Але чи некромант стане так ризикувати? Світла та темна раси ніби є протилежністю одна одній. Навіть магія в них схожа, тільки у темних вона розвивалася в бойовому напрямку, а у світлих у творчому. У тілі світлого ельфа Амія швидше набуде своєї справжньої сутності. Це найпростіший варіант. Ні! Гробус надто обережний. Швидше він знайшов тіло сірого чи напівкровки, можливо навіть феї, хоча вони й рідкість. Людину? Навряд чи! Людські тіла занадто тендітні, старий не стане наражати свою господиню на таку небезпеку».

Арвін усміхався, думаючи про свою принцесу.

«У будь-якому разі я розшукаю її! Амія — немов сонце, її ніде не сховаєш! Має такий характер — не зможе залишитися в тіні. У будь-якому світі сяятиме, ось по цьому світлу я її і знайду!»

Усміхнений Лорд у цьому страшному демонічному світі виглядав трохи божевільним.

Золо поглядав на господаря збоку, і його занепокоєння посилювалося.

«Знову вони йдуть за цією відьмою!» — зброєносець так сподівався, що Темна загинула, але вона повстала, мов демон із пекла.

Дорогою їм не зустрілося ні душі, місто наче вимерло. Скоро зовсім стемніє і зійде місяць.

— Треба подбати про ночівлю! — глянувши на небо, що швидко сіріло, нагадав Лорд про обов'язки своєму зброєноцю.

- Так пане! — погодився старанний слуга. — Але ми стільки пройшли, і жодного пристойного будинку. На ніч краще знайти укриття надійніше.

Лорд Сівер усміхнувся.

— Золо, як швидко ти забув про наші ночівлі у військових походах.

— То була війна… — почав міркувати зброєносець, але його несподівано перервав рик дикої тварини.

Він зупинився в страху, боячись зробити зайвий рух.

— Що це, пане? — злякано спитав напівпошепки.

- Зараз дізнаємося! — відповів господар, вдивляючись у темряву вулиці.

Він уже чув кроки якоїсь істоти, що кралася, наче на полюванні.

Наступної секунди їхнім поглядам постала демонічна кішка. Побачивши мандрівників чудовисько загрозливо загарчало, маючи намір напасти.

Коли вона рушила лордові назустріч, зброєносець вручив йому меч, а сам поспішив відійти подалі.

Арвін вийняв зброю з піхов і приготувався до битви. Кішка була розміром з доброго лева, морда звіра викликала огиду.

«Демонічні тварюки!»

Він побачив їх чимало і немало винищив. Але це було в інших світах, тут же магія драконів виявлялася настільки слабо, що сподіватися можна було лише на власні сили.

Не чекаючи, поки кішка кинеться в атаку, Лорд Сівер кинувся до неї першим.

Почалася недовга, але кривава битва. Дракону знадобилося трохи більше часу, ніж зазвичай, щоб упоратися із супротивником. Йому довелося відрубати звірові кінцівки, і тільки після цього він зміг дістатися життєво важливих зон.

Хоч бій був коротким, але змусив лорда попітніти. Стоячи над поваленою кішкою, Арвін важко дихав.

«Якщо Амія зіткнеться з цими тваринами - їй доведеться туго!» - з хвилюванням подумав він.Тривога за її життя не давала залишатись на місці.

- Рухаємося швидше! — наказав він своєму зброєносці і першим кинувся вперед.

- Знову! — простогнав нещасний слуга, вибираючись зі свого укриття і бігцем вирушаючи за паном. — Ми навіть не вечеряли…