48

Вікна в будинку були величезними, без натяку на штори — місяць, що вийшов зовсім недавно, світив напрочуд яскраво, і кішки могли їх добре розглянути. Невідомо, як у них із нюхом, але побачити могли й одним оком.

Ніхто з тих, хто вижив, не чинив опір. Щойно надійшла команда, всі дружно почали ховатися.

Забравшись за високу спинку дивана, Катя сіла на підлогу, витерла піт з чола. Тильна сторона дивана була шорсткою і прохолодною, і вона з блаженством сперлася спиною. Після довгого бігу почувала себе немов у парилці. Одягу здавалося надто багато.

«Зняти б хоч сукню» — промайнула ідея, але так і залишилася лише думкою.

- Ти смілива! — прошепотіла феєчка, що звалилася поруч. — Я давно зрозуміла, що щось не таке. Ще коли ти з орками у таверні випивала.

Розмовляти від втоми не хотілося, тому Катерина простягла багатозначне: Ага! І заплющила очі.

Але Анголятко не здавалася, мабуть, довгий забіг ніяк не вплинув на її стан і балакучість.

Вона раптом продовжила розмову, розпочату ще в ангарі.

— Мене господар сюди викинув. І знаєш чому? — не чекаючи відповіді, вона почала пояснювати. — Я лише хотіла зробити його щасливим! Він був дуже жадібним. Економив на всьому, навіть не мився тижнями, щоб не витрачати запашне мило. Я лише зачарувала його на щедрість. Ти не уявляєш, наскільки щасливо він виглядав, коли роздавав бідним все своє майно! А коли магія закінчилася - створив зі мною таке! Невдячний!

Майору стало смішно від подібних висновків. Здається, нова подружка та ще скалка в дупі. Це ж треба було так «здружити» господареві.

— Ти впевнена, що ощасливила того бідолаху? - хмикнула вона саркастично.

- Так! - твердо відповіла феєчка. — Я ж зробила його щедрим та добрим!

Несподівано на стіні, у відбитку місячного світла, що лилося через вікна, всі побачили силует кішки. Дружно замовкли, стежачи за пересуванням чудовиська.

«Ніби на екрані в кінотеатрі!» — подумала Катя, стежачи за тінню, що повільно рухалася вздовж вікон.

Коли кішка пройшла повз - одночасно видихнули і знову заговорили. Хоч надворі вже була ніч, заснути в таких умовах могли тільки ті, у кого міцні нерви.

- Чому ти тут? — запитала фея, коли тінь звіра зникла зовсім.

— Так, безглуздо попалася, — видавила з себе Катя, критично додавши: — Вирушила до демона за бажанням! Повернуся — уб'ю гада рогатого та некроманта разом із ним!

- Вб'єш демона? — здивувалася Арфа.

- А що? Вони також безсмертні? — перепитала Катя недовірливо.

- Ні... - фея зам'ялася, але домовила. — Просто ти чоловічка, він тебе одним пальцем приб'є.

— Ну, це ми ще побачимо! — з погрозою в голосі промовила Кет і сердито посміхнулася. - Дайте мені тільки до нього дістатися!

- Ти незвичайна! - дивлячись на майора з побоюванням, видала фея. - Щось у тобі точно не так! Може, ти напівкровка?

Вона уважно оглянула Катині вуха, очі, ніс. Наскільки це було можливо при тьмяному світлі місяця.

— Наче несхоже, — винесла вердикт.

- Що це за світ? — спитала ще раз Біюла, не зважаючи на «висновки» подруги. Тоді в ангарі вона багато пропустила повз вуха.

- «Звалище Світів!» — відповів раптом похмурий хлопець, що весь цей час сидів неподалік і слухав їхню розмову.— Демони сюди зносять усе, що знаходять у інших світах. І випускають своїх вихованців полювати. Кішки страшні лише вночі, вдень їх немає.

Він говорив неквапливо, без страху чи хвилювання, ніби все, що відбувається, — звичайна справа.

— Зате вдень тут літають дракони! - різко перебила феєчка з роздратуванням. Їй не сподобалося, що хлопець зменшив небезпеку.

- Так, хай собі літають! — хитро помітив той. — Спуститися вони не посміють, тут їхня магія надто слабка.

— Тобто тут їх можна вбити? — відразу запитала Катя те, що давно турбувало її.

Повисла здивована мовчанка, вкотре всі погляди на ній схрестилися.

— Не знаю, — за хвилину задумливо відповів похмурий. — Нікому ще не вдавалося.

- А ти тут давно? - поцікавилася майор.

— Вдруге влучаю, — меланхолійно відповів той.

Після його слів навіть фея подивилася на хлопця шанобливо.

— Як тобі вдалося вижити? — спитала прямо — видно, відчуття такту в Ангелочка геть-чисто не було.

Той загадково знизав плечима і нічого не відповів, ніби питання було надто дурним.

- Ти ж вампір? — феєчка не здавалася, бо була надто допитливою.

Хлопець у відповідь спохмурнів, і вона продовжила.

- Тільки неправильний! Мабуть, неперероджений!

Погляд хлопця став злим.