46

Вона багатозначно глянула на величезні двері ангару.

— Але нічого хорошого це точно. З тих, хто виходив назовні, ніхто не повернувся. У світі демонів мешкають такі тварюки, про яких краще нічого не чути і тим більше не бачити.

- А ти тут давно? - Уточнила Катя у бідолахи.

— Вже кілька днів, — відповіла та й продовжила розповідь, не зупиняючись, наче давно чекала на можливість виговоритися. — Сюди постійно надходять різні істоти. Ця банда живе у «Звалищі» багато років. Тут вся влада у їхніх руках. Тим істотам, що їм сподобаються, вони можуть видати зброю перед тим, як відправити назовні. Але ти розлютила їх ватажка, боюся, тобі доведеться туго. Він злісний, не прощає.

Останні слова вона промовила ледь чутним шепотом.

- Розберемося! — усміхнулася майор у відповідь.

В які тільки колотнечі вона не потрапляла на своєму віку, і з цієї якось видереться.

Фея далі продовжила свою розповідь про тягар життя в клітці і про тих, хто примудрився сподобатися ватажку, але Катя її вже слухала на пів-вуха.

Вона пильно стежила за бандитами, які бродили в ангарі. Всі вони були озброєні мечами, сокирами, кинджали різних форм і розмірів.

«Було б непогано знайти будь-яку зброю!» - думала Біюла, по ходу спостерігаючи за їхніми діями.

Приміщення висвітлювалося через вікна, що знаходилися під стелею. Коли почало сідати сонце, у будівлі помітно потемніло.

У той же момент все почало рухатися. Клітку відчинили, і «мешканців» почали виштовхувати назовні за стіни ангару; тих, хто особливо чинив опір — підганяли нагаями.Як виявилося, таких клітин було кілька, і коли погнали нещасних полонених, біля відкритих воріт утворилася товкучка.

Катя намагалася триматися подалі, уважно стежачи за процесом. Коли вона зауважила, що члени зграї самі не виходять за межі воріт, у неї дозріла ідея. Від ідеї до втілення у дівчини було зазвичай зовсім небагато часу. Помітивши на поясі одного з них ніж, намагаючись бути відчуженим і не виділятися, рушила до нього.

— Тобі краще одразу здохнути! — свердлячи недобрим поглядом, дорогу їй несподівано перегородив той самий ельф.

Майор нічого не відповіла, лише глянула на гада зневажливо. Їй би, звичайно, варто зобразити страх, щоб ця мерзота відчула себе переможцем і залишила дівчину в спокої. Але Катя нічого подібного не вміла, вона завжди діяла прямо та відкрито.

Їй пощастило, він більше нічого не став робити.

Обійшовши бандюгу, пройшла вперед, сподіваючись, що він не здогадається про її наміри. Озиратись було не можна, по очах бачила — цей ельф не дурень, зразу запідозрить недобре. Залишилося лише сподіватися на власну спритність і швидкість. Нариватися на бійку зі Світлим не було сенсу - зараз він у десятки разів сильніший.

Коли опинилася біля самого виходу, порівнявшись з охоронцем, одним різким рухом вихопила ніж у нього з-за пояса і рвонула щосили назовні. Вискочивши, пробігла кілька метрів уперед і озирнулася.

Переполох вона викликала ґрунтовний.

Її здогади виявились вірними, ніхто з бандитів навіть не подумав наздоганяти, вони лише зібралися біля входу і з ненавистю на неї дивилися.

- Тобі все одно не жити! - вигукнув ватажок зграї.Коли потік полонених, що вибігали назовні, вичерпався, бандити з гуркотом зачинили ворота і, здається, навіть забарикадувалися, судячи з звуків, що долинали звідти.

Нещасні, що опинилися на волі, в страху озиралися на всі боки, боячись і кроку зробити, наче тупі барани, що залишилися без поводиря.

- Треба йти звідси! — вигукнула Біюла і рушила в бік лісу, що виднівся.

Розсудивши, що в лісі буде легше сховатися від небезпеки, якою б вона не була.