45

Далі збиралася вдарити ельфа, але той вчасно помітив і ухилився. Удар пройшовся по дотичній і легко поранив передпліччя.

Від несподіванки та різкого болю він відскочив убік, дозволивши в цей момент Каті підвестися.

— Ах ти, су… — вибухнув довгою тирадою світлий. З його слів майор зрозуміла лише те, що вона вчинила дуже погано стосовно такої «хорошої людини».

Вставши в оборонну позицію, Біюла приготувалася до бійки. Тільки вона не знала, що ельфи набагато сильніші і швидші за людей.

В одну секунду світлий ударив її по руці, вибивши зброю, а наступної вона вже лежала повалена на землі, отримавши такий удар по голові і в груди, що в очах потемніло і серце, здавалося, зупинилося.

Насилу віддихавшись, Катя спробувала встати, у всьому тілі відчувалася слабкість, а руки помітно тремтіли.

- Я не вб'ю тебе зараз, навіть не сподівайся! Ти помреш смертю страшнішою! - злобно прошепотів ельф.

Потім, схопивши її за руку, поволок по землі і залишив лише затягнувши у величезну дерев'яну клітку.

У ній вже було безліч різних істот. Катю більше не дивувала різноманітність форм і забарвлень. Зараз, окрім того, що все боліло, цікавило одне питання: де вони знаходяться?

Його вона й задала найближчому до неї хлопцеві, блідому, як поганка, з довгим носом, повислими бурульками чорного волосся, неживим поглядом і кислим виразом обличчя.

- В пеклі! - видав той флегматично і відвернувся.

Зрозумівши, що від цього суб'єкта вона мало чого досягне, Катя переключила свою увагу на інших мешканців дивної в'язниці.

Несподівано в купці дівчат, що сиділи окремо, вона помітила знайоме обличчя.«Та це ж та дівчинка з корчми, з ангельським обличчям!»

- Гей! - вона покликала дівчину і посміхнулася.

Їхня зустріч відбулася в досить приємний час, тому зараз майор зраділа їй.

На поклик обернулися всі жителі клітини, у тому числі й дівчисько.

- Йди сюди! — гукнула Біюла, махнувши рукою.

Та якийсь час вагалася, але під Катиним добрим поглядом все ж таки не витримала і підійшла.

Присівши поруч, одразу ж видала:

— Даремно ти розлютила цих! Тепер шансів вижити ще менше, — говорила вона нещадно, зі страхом поглядаючи на бандитів, що снували довкола клітки.

— Чому всі кажуть про виживання? І де ми взагалі? Що це за справи такі? Звідки свавілля? - запитання у Каті сипалися градом.

- Дивна ти! — окинувши майора з ніг до голови зляканим поглядом, заговорила дівчина. — Ми у «Звалищі Світів». Демони в цей простір скидають всякий непотріб.

- Точно! — розлютилася Катя, згадавши останній момент у червоній вежі. — Це той бридкий демон мене сюди закинув!

- За що тебе? — спитала дівчина, і у Біюли з'явилося дике почуття, що вона в камері та співкамерники не дуже привітний народ.

- Якби я знала! — роздратовано відповіла майор.

Далі мав бути природний діалог про те, що невинних не садять, значить було за що. Але дівчисько тільки важко зітхнула і нещасно сказала:

- А мене господар здав! Сволота рідкісна! Крила обрізав і викинув у цю дірку!

- Крила? — здивувалася Катя і мимоволі глянула «співкамерниці» за спину.

- Так! — ображено простягла та й додала, гордо задерши підборіддя: — Я ж фея! Фея мистецтв!

Але тут же знітившись, шмигнула носом і зі сльозами на очах заявила:

— А мене наче якусь рабиню...

За виразом її обличчя Біюла зрозуміла, що бідолаха збирається розплакатися. Сліз товариш майор не виносила, то поспішила перебити.

— Як тебе звуть, ангельське створіння?

- А? — дівчина здивовано глянула на неї, але все ж таки відповіла. — Арфа мене звуть! Хоча тут це не має значення. Скоро ми всі помремо!

- А мене Катя! - не дала їй знову залитися сльозами майор. — Чого ви всі кажете про смерть? Що таке має статися?

— Як тільки потемніє, нас випустять! - приречено відповіла фея. — Невідомо, що на нас чекає з того боку…