43

Заїхавши подалі від чужих очей, Біюла зупинила імпровізовану конячку і злізла.

Спускаючись за нею слідом, некромант невдоволено пробурчав:

— Яке дивне у вас заповітне бажання! І де ви взяли цього велетня? Пані, у вас ніколи не було собаки!

Щось було у всьому цьому неправильне. Що то за пес? Звідки? Некромант добре знав свою господиню, за життя вона не мала домашніх вихованців. Вона щось приховує. З кожною хвилиною це ставало очевиднішим.

— Розумієш, Гробус… — Катя зам'ялася, почухавши потилицю. — Я давно хотіла мати собаку.

Бути відвертою зі старим товариш майор поки що побоювалася. Він кілька годин тому мало не продав її якомусь типу.

— Пані, але ж оце? — некромант показав на Грея, що влаштувався на траві.— Хіба це схоже на собаку?

— Мабуть, Ангел вирішив, що хорошого собаки має бути багато! — гордо відповіла Катя і погладила свого улюбленця.

— Так, але як ми тепер здійснимо свій план? - продовжував гнути свою лінію старий. — З цим псом ми навіть у місто не зможемо зайти, я вже не кажу про те, щоб проникнути в вежу демона. Лорд Сівер дуже швидко нас знайде.

— А ми його з'їмо! — реготнула Біюла, розташувавшись поруч із псом і поклавши голову на його велику лапу. Продовжила замріяно: — Хіба не дивно? Раніше він лежав на мені, тепер я на ньому. Правду сказати, він і в тому житті був величезним, особливо коли видужав і набрав вагу.

- Хазяйко! — дещо істерично перебив її Гробус.- Я зараз же вирушаю за засобом, щоб відновити вам пам'ять! Ви не розумієте, в якій небезпеці! Якщо він вас знайде — ні, він не вб'є, він зачинить вас у своєму палаці і ви будете в нього вічно як…

Некромант трохи зім'явся, підбираючи слово.

- Одна з наложниць! — сказав, ніби виплюнув.

З його вуст це прозвучало як найстрашніша мука. Катя не знала, добре те чи погано. Та й старому особливо не довіряла. Але якщо вже у її попередниці були негаразди з чоловіком настільки, що довелося ховатися, то і їй не варто нехтувати небезпекою. Вони мають якийсь план, треба спробувати його здійснити.

- Гаразд! — Біюла стала серйознішою. Радість від зустрічі з другом потихеньку спадала. - І що ти пропонуєш робити?

- Іти в вежу до демона! - рішуче заявив некромант.

- А що робити з Греєм? - обурилася вона у відповідь.

Вони обоє замовкли, задумливо дивлячись на пса. Той підняв брови, подивився на одного та іншого, а потім несподівано почав зменшуватись у розмірі.

Катя навіть убік відскочила, з подивом спостерігаючи цей процес.

Незабаром Грей став розміром із доброго коня і продовжив зменшуватися.

- Стоп! — закричала Катя, коли він став звичайного розміру, такого самого, як був за життя. - Як ти це зробив? — запитала пса ошелешено. Той тільки задоволено крутив хвостом, та тицявся носом у її долоню, випрошуючи ласки.

А в голові звучало радісно: «Мамусю!»

«Який чудовий у мене сон! - подумала Катя задоволено. — Варто тільки подумати, і все збувається!”

— Гарний, Грей! — вона присіла, обхопивши велику морду і чухаючи за вушками.- Розумний пес! Найрозумніший просто песик!

Тепер можна було спокійно повернутися до міста, що мандрівники й зробили, вирушивши до вежі демона.