38

— Якщо він до мене дістанеться, чим мені це загрожує? — перейшла вона до практичного боку питання, відводячи некроманта від безглуздих міркувань.

— Боюся, що багатьма бідами, — сумно відповів той. — Ви нічого не пам'ятаєте, це й проблема, а пояснювати довго.

- Ну, ти спробуй! Оформи коротко, двома словами, — і мало не додала: «запиши в трьох примірниках».

Все надто складно закручувалося. Їй уже було сподобалося в цьому світі, а тут треба таке нещастя — чоловік. Та ще й явно з недобрими намірами.

— Не думаю, що ваше життя стане щасливим, коли ви з ним зустрінетесь! — Гробус як міг намагався обійти всі гострі кути і не розкрити правди завчасно. Хай Темна краще сама все згадає, бо не дай бог підвернутися їй під гарячу руку… У гніві господиня страшна!

- Цього разу пустими фразами ти не відбудешся! — пригрозила одразу, бачачи, що той знову намагається уникнути відповіді.

— Пані, — некромант тягнув час як міг, але Катя була непохитна.

Гробус крутився на місці, перебуваючи в муках свідомості і розмірковуючи на ходу, що їй можна сказати, а про що краще промовчати, але так і не придумав нічого кращого, як ляпнути:

— Він обманом змусив вас вийти за нього заміж, — це була майже правда, тож якщо господиня згадає, Гробус зможе викрутитися.Що він міг розповісти? Що його улюблена принцеса стала жертвою чар лорда-дракона і занапастила власний народ? Що вона померла з єдиною метою – відродитися на помсту?! Що тепер вона не уславлена принцеса Амія Темного королівства, а проста людська дівчина?! Як це вмістити в розповідь? Як притупити біль? Що з нею буде, коли дівчинка все згадає? - душа некроманта стиснулася від невимовного страждання. — Колись вона все дізнається. Нехай на той час Амія Рунбор з роду Нічних мисливців зміцніє і буде готова боротися за своє життя!»

— Стривай, не мнися! - перервала старого Катя, прийшовши у своїх роздумах до певного висновку. — Зрештою, він лише чоловік. Чи не стіна! Можна буде розлучитися. В чому проблема? Навіщо все так ускладнювати?

— З лордом драконом неможливо розлучитися! — видав некромант, зістроївши таку кислу міну, ніби цілий лимон зжував разом із шкіркою.

- Неможливо? — повторила майор і весело додала: — Тоді доведеться овдовіти!

Тепер настала черга Гробуса дивитись на дівчину приголомшеним поглядом.

Його очі, і до того круглі, як миски, нині норовили вибратися з орбіт.

«Здається, жарт не вдався» - зрозуміла Біюла.

- Виключено! - після довгого оніміння видав він категорично. — Драконів не можна вбити!

— Вони що, безсмертні? — засумнівалась майор у правдивості його слів.

Вона колись бачила таке кіно про одного безсмертного горця. Десь у середині фільму їй уже самій хотілося прибити цього живучого гада.

- Смертні! — сумно зітхнув Гробус. — Але їх убити можуть лише рівні за силою.З рівних у світі залишилися лише дракони! Вони своїх родичів ніколи не вбивають, навіть якщо виникає найсильніша ворожнеча. Закон роду забороняє вбивства.

«Сумніваюся, — подумала Катерина підозріло. — На одного сильного сотню-другу слабеньких, і завалять, як ліліпути Гулівера».