36

Була ще одна приємність — тут навіть митися не треба було, служниця досить м'яко і професійно це робила за неї. Катя спочатку почувала себе незручно, але після розслабилася і почала отримувати задоволення на повній.

«Пляшечку б вина сюди, — мріяла вона, солодко прикривши очі. — Та того мужика, що у таверні підчепила…»

Дивно, вона чудово пам'ятала все, що вони вночі витворяли, пам'ятала його ключиці, сильні руки та рельєфні плечі. А ось обличчя зовсім не пам'ятала. Це настільки спантеличило, що Катя розплющила очі, насупившись, дивилася в простір.

Як він виглядав? На місці портрета зараз була розмита пляма.

У неї завжди була фотографічна пам'ять, чим вона пишалася. У рідному відділенні ходили легенди, що варто їй побачити людину лише раз, як вона запам'ятовувала її на все життя.

Майор спробувала пригадати обличчя всіх, кого зустріла. І це легко вдалося, навіть перехожих і тих двох ментів чітко бачила. А ось красеня не могла згадати. Цей факт сильно здивував.

— Пані, мені треба вам дещо розповісти, — намилюючи спинку, тихим голосом повідомила їй служниця, наче збиралася якусь таємницю розповісти.

- Угу! — погодилася Катя, перебуваючи в своїх роздумах.

— Коли ми з вами розлучилися, я повернулася в готель і несподівано почула дивну розмову, — служниця  озирнулась і продовжила ще тихіше. — До пана прийшов якийсь тип. Спочатку він хотів вас просто купити, але господар не погодився, а потім почав погрожувати і…

Вона трохи зам'ялася і продовжила, втягнувши голову в плечі:

— І йому довелося погодитися.

Біюла не одразу вловила суть сказаного, але коли зрозуміла, уважно подивилася в очі слузі і суворо видала:

— Ану давай детальніше!

Після того, як та їй мало не в обличчях переказала дивну розмову, Катя грізно зсунула брови.

«Вечір перестає бути легким!» — подумала вона, скосивши злий погляд на двері.

- Вам треба бігти! — схвильовано шепотіла Лін. - Я допоможу зібратися і непомітно покинути готель!

«Тікати? — майор, заперечливо похитала головою. - Куди? Я в цьому світі тільки й знаю цього гидкого Гробуса».

Ні, таке малодушне рішення не для неї!

- Ось що, Лін! - почала вона найсерйознішим і впевненим тоном. — Ти поки мовчи, я в усьому розберуся!

Після розслаблено посміхнулася і заплющила очі, поклавши голову на край ванни.

Служниця, бачачи повний її спокій, і сама полегшено видихнула.

“Ця дівчина на орці каталася! - Згадала з легким серцем. — З господарем теж упорається!»

Вечірній прийом їжі не віщував нічого поганого для надзвичайно тихого і сумного некроманта.

Майор уважно стежила за дідком, і вибрала найнезручніший для розмови момент, коли той із насолодою пережовував їжу.

- Так, і за скільки ти зібрався мене продати? — запитала так, ніби вони вже вели довгу цікаву розмову.