17

Зробивши грізне обличчя і добре розмахнувшись, вона вдарила з розмаху по нозі кривдника. Але той, на подив, тільки нахабно показав зуби з двома величезними іклами, наче дражнившись.

"Ах ти ж, паразит!" - подумала в серцях.

Вимірявши на око відстань і прикинувши, що в стрибку, в принципі, може дістати щелепи, Катя відійшла подалі. Розігналася, на бігу підстрибнула і щосили зарядила кулаком Зеленошкірому в щелепу.

Біль у руці миттєво відбився такий, що Катя мимоволі скрикнула, повертаючись на землю.

Вона зовсім забула, що ручки в неї тепер ніжні і тендітні і подібного роду удар міг викликати не тільки забій, а й перелом у маленьких пальчиках.

- Дідько ...! — видала вона, підскакуючи на одній нозі та потираючи пошкоджене місце.

Ніби таким чином можна було вгамувати біль.

Все ж таки її дії мали ефект. Здоров'як теж ойкнув і випустив із рук служницю.

Та, мов мішок з картоплею, впала на землю. Катя кинулася її піднімати.

- Ви не забилися? — спитала співчутливо, допомагаючи встати.

Все ж таки жінка була вже не молода, і такий політ міг сильно зашкодити. На подив, Лін досить жваво піднялася, з побоюванням дивлячись на орків.

Здивування хуліганів було настільки велике, що вони не одразу зорієнтувалися. Особливо кривдник — так і стояв, тримаючись величезною п'ятірнею за щелепу.

Він просто не міг повірити, що якась козявка могла так нахабно йому врізати. Досі ніхто не смів із ними зв'язуватися.

- Р-р-р-р, — загарчав Зелений, наслідуючи чи то тигра, чи то гуркотливий трактор, що мчить по селу з бухим у дошку трактористом за кермом.

У будь-якому випадку звук вийшов грізний і значний.

Зрозумівши, що справа пахне кепсько , Катя схопила підопічну за руку і видавши команду: «Біжімо!» Понеслася у невідомому напрямку, тягнучи за собою служницю. Та ледве встигала за спритною пані.

Біюла сподівалася, що на цьому інцидент буде вичерпано. Але не тут було! Орки рвонули їх наздоганяти.

Це можна було почути, навіть не обертаючись. Так як тупіт ззаду стояв знатний, навіть земля трохи здригалася, наче від невеликого землетрусу.

Бігли мандрівники аби куди потрапило, не розбираючи дороги. Спочатку Лін ще намагалася щось сказати пані, але чи то від сильного бігу, чи то від страху, що їх ось-ось наздоженуть, так і не змогла зрозуміло пояснити, що мчать вони в неправильному напрямку.

Можна було легко й заблукати в чужому місті. Краще б їм повернутись на головну площу, там ці чудовиська не посміють їх ображати хоча б через присутність Світлих.

Але вимовити хоч слово зараз було важко.

Катерина намагалася мчати щосили, ледве стримуючи сміх. Від чого швидкість значно падала. Вперше вона потрапила в ситуацію, коли не женеться за злочинцями, а вони за нею. Це її дуже веселило.

Вулички з кожним поворотом ставали все вужче, а вперті переслідувачі не відставали.

Загальмувавши біля величезного куща з гарними червоними квітами, Катя вштовхнула всередину служницю, що чинила опір. Пояснювати їй становище було ніколи. Жінка вже й так важко дихала, з кожною хвилиною її біг ставав все повільнішим, бідолашна трималася за бік і була червоною, наче помідор.

"Так і до серцевого нападу можна добігатися!" - подумала Біюла, вирішивши взяти на себе громил. Та й швидкість без зайвого вантажу збільшиться.

- Сидіть тихо! Як тільки ці пробіжать — рушайте по допомогу!

Тільки Катя встигла це проговорити, як у зоні видимості з'явилися орки, і вона стартувала настільки швидко, наскільки вміла, забираючи погоню від нещасної служниці. Тієї просто не пощастило з господарями, за це не варто розплачуватися життям.

Швидкість не збільшилася, несподівано навалилася втома, стало важко пересуватися.

«Слабке тільце! — подумала з досадою. — Щось некромант недопрацював!

Переслідувачі зовсім не збиралися відставати, виявилися впертішими за неї саму.

Прийшла ідея сховатися в один із будинків, просто перестрибнути через невисокий паркан і постукати у двері. Раптом знайдуться небайдужі й прихистять.

Тільки пізно вона про це подумала. Згорнувши в черговий темний провулок і пробігши майже половину, виявила, що він закінчується глухим кутом.

Повернутись назад і пуститися в інший бік було пізно. Орки з радісними мордами вже йшли назустріч.

- Попалася! — щасливо прогарчав ватажок, показуючи моторошний ряд зубів із величезними, немов у пса, іклами.