16

І вона повела трохи приголомшену прислугу вглиб звивистої вулички.

«Десь точно має бути хороша розливайка! Інакше це не мій сон! — подумала впевнено, рушивши вперед.

Спочатку на шляху траплялися лише невеликі лавки, але невдовзі вони зникли.

Катя вже збиралася повернути назад, як несподівано вулиця розширилася і прямо в центрі виявився саме той заклад, який вона шукала. На вивісці було зображено дві кружки з пінистим вмістом та напис «Завжди холодний ель!».

Кет не знала, що таке ель, але, мабуть, це було щось спиртне з піною, на зразок пива.

- Знайшли! — переможно вигукнула вона і попрямувала до входу.

- Пані, це не те місце… — спробувала зупинити служниця, намагаючись сповільнити хід.

Але її вже ніхто не слухав.

У той самий момент, як дві мандрівниці зробили кілька кроків у потрібному напрямку, двері закладу відчинилися і звідти вивалилися троє дивовижних створінь. Біюла мимоволі зупинилася, здивована побаченим.

Вони не були схожі ні на кого з тих, що раніше зустрічалися. Що найбільше вразило, то це гігантські розміри істот. Зростом метра під два, а то й вище. І завширшки півтора метра досягали. Такі собі шафи на ніжках. Але це не єдине, що призвело доблесного майора у захоплено-шоковий стан.

Гіганти були барвисто-зеленого кольору, немов трава навесні, навіть пучки волосся на практично лисих головах були темно-зелені. Здоров'яків ніби зі шланга хтось фарбою полив, тільки очі виділялися — круглі сірі, з нормальними білками. Та губи темно-коричневі, наче зелень намагалися зафарбувати, та так і залишили.

Що Катя цінувала в житті, так це значні розміри, і ставилася з особливим прихильністю до тих, хто був хоч трохи вищий за її зріст.

— Оце вели-и-ч! — простягла вона з повагою і, не зводячи очей з істот, звернулася до служниці: — Що то за чудики зелені?

- Тихіше! — зашепотіла та загробним голосом, смикаючи пані за рукав. - Це орки, вони страшні!

- Хто страшний? — несподівано гаркнув один із гігантів, та так голосно, що дівчата підстрибнули від несподіванки.

Рик у нього був наче скрегіт металу об метал. Такий же неприємний і хвилюючий.

Три зелені морди звернулися в їхній бік. Слух у них теж виявився набагато чутливішим, ніж у простого смертного.

- Ми пропали! — пискнула служниця, присідаючи і ховаючись за спину Катерині.

- Я страшний?! — повторив орк і зробив крок до тихих мандрівниць.

Каті здалося, що під його силою земля здригнулася. Вона так само й стояла з широко розплющеними очима, з радістю розглядаючи незвичайного суб'єкта.

Страху зовсім не відчувала, майор була не з боязких, та й упевнена, що в її власному кошмарі з нею нічого не може статися. Тому загроза здоров'ячка на неї ніяк не подіяла.

Орк несподівано простяг величезну лапищу з товстими, як сардельки, пальцями і схопив за шкірку служницю, що тремтіла в переляку, вивуджуючи її з-за спини майора.

Не встигла Біюла нічого зробити, як її напарницю наступної секунди підняли в повітря.

Та здавлено ойкнула і повисла, наче нежива.

- Ги-ги! — радісно проголосили орки.

- Гей! Ви що робите, нелюди? — обурено вигукнула Катерина.

Вона потягла служницю за ноги на себе, але тільки гірше зробила. Зелененький підняв нещасну ще вище.

- Так! Це вже "хуліганка"! — заявила Біюла, приміряючись, яким чином відбити жінку у злочинних елементів.

Навряд здоров'яки зрозуміли, що вона мала на увазі статтю кримінального кодексу про хуліганські дії, але доблесному майору цього було і не потрібно. Зараз вона задасть цим вискочкам! Це щось нечуване, щоби при ній людей ображали!