10

Не вірячи власним очам, вона торкнулася високих грудей, розміру так третього, провела рукою по темно-каштановому волоссю, помацала пухкі щічки. Підняла темні брови над гарними карими очима, цмокнула повними губками. Відображення у дзеркалі повторювало її рухи.

«Невже маячня може бути настільки реалістичною!» — обмацувала себе Катерина.

Тонка талія, круті стегна. Про таку фігуру товариш майор навіть не мріяла у найкращі свої юні роки.

Вона завжди була величезною, немов ведмідь, незграбною, сутулою від бажання здаватися нижче, і важкою.

- Бачите, яка гарненька! — гордо підтвердив думи пані некромант.

- Дідько ... - Вилаялася смачно Катя, поплескуючи себе з боків.

Старий миттю зблід і почав злякано оглядатися.

- Пані, не закликайте демонів! — прошепотів він, зиркаючи на двері.

- Кого? — хотіла гаркнути зазвичай майор, але вийшло пискляво, чужим голосом.

- Демонів, — ще тихіше повторив той, присівши навпочіпки.

- Та якого… — вона додала ще кілька кріпких слів. - Не слабке ти мені тіло підкинув!

Своє захоплення вона висловила, видавши тираду, якої навіть хлопці у відділку не часто чули.

- Ви знову! — затремтів старий, прикривши голову руками, ніби намагаючись захиститись від когось невидимого.

- Ти чого? — помітивши його стан, присіла поруч. — Не бійся, я дітей та старих не ображаю!

- Ви демонів викликаєте! - промовив той, ще більше скукожившись.

- Та не викликаю я нікого, нерозуміння вийшло, — спробувала заспокоїти бідолашного. — Лаюсь іноді, то це від надміру почуттів! Гаразд! Гаразд! Більше не буду! Бач, який чутливий! Гарне, кажу, ти мені тіло підібрав!

- Я ретельно вибирав! — хрипко видав той, боягузливо підводячи голову.

- Вибирав? Так! Ану, давай з цього місця детальніше! — сердито перебила його Катя.

Не подобалося їй це! Занадто реальними були всі відчуття, надто все по-справжньому!

Некромант відразу ж змінився в обличчі, і до того блідий, зараз став із зеленим відливом.

- Пані! — лагідно заговорив, переосмислюючи в голові, що ж могло так розсердити його господиню. — Я п'ять років після вашої загибелі готувався до цього! Обійшов десятки доріг і сотні тіл переглянув.

- Давай ближче до діла, ти б ще від мого народження почав розповідь! — обурено перебила.

Фрази: «п'ять років після загибелі», «сотні тіл» її добряче нервували. Вони не піддавалися логіці та розумінню, а Катя не любила, коли не розуміла.

- Добре! — одразу погодився Гробус, підводячись з підлоги. Бачачи, що пані дратується, швидко додав: — Я її не вбивав!

Видав урочисто і замовк, ніби цим все сказано.

- Далі! — наказала Біюла, на мить вона раптом відчула себе майором міліції в допитовій кімнаті.

Злочинець явно намагався крутитися, уникаючи прямої розмови.

- Пані Амія, — лагідно заговорив некромант, а Катя вперше почула дивне ім'я, з яким він до неї звернувся. - Не турбуйтеся, жодного вашого правила я не порушив. Ця дівчина хотіла померти. Я знайшов її біля підніжжя скелі з переламаним хребтом. Дурепа стрибнула вниз.

- І що ти зробив?

- Запропонував позбавити болю! — почав нервувати у свою чергу Гробус.

- Все-таки вбив! - відрізала Катерина з усією категоричністю.

- Ні! — гордо задерши підборіддя, продовжив дід. — Я запропонував їй вибрати свободу та стати птахом! Дівчина охоче погодилася, її душа залишила тіло і стала гарною білою чайкою, не без моєї допомоги, звісно!

Гробус гордовито розправив плечі, оцінивши зроблений його словами ефект і прийнявши мовчання за схвалення.