7

З того часу минуло довгих п'ять років, у його житті нічого не змінилося. Він знову проводив час на тому ж балу, пив те саме вино, кружляв у танці тих самих жінок.

Рана в плечі давно загоїлася, але та, що на серці, все ще кровоточила.

***

«Тут правлять дракони? — повторила Катя за старим у думках. — Я вже збожеволіла чи тільки починаю потихеньку?»

- Дракони? - посміхнулася вголос. — Це такі ящірки з крильцями?

- Пані! — вигукнув старий засуджено, і озирнувся злякано на всі боки, хоча в кімнаті, крім них, нікого не було. Додав потойбічним пошепком:

- Не варто так жартувати!

"Маячня! - відкинулася на подушках Катя. — Що за нісенітниця твориться довкола?!»

Вона стежила за дивним дідком, відзначаючи про себе, що він не такий старий, як здається з першого погляду. І руки зовсім молоді, і погляд пильний. Відзначати усі деталі навчилася за довгі роки служби.

«Може, ряжений?» — навіть ненароком потягла за борідку, коли дідок невдало виявився зовсім близько. Дідусь ойкнув і знову надувся.

Нині в голові Каті відбувалася ціла революція. Не сходилася жодна картина з уявленнями про сновидіння людей у комі. Невже в передсмерті справді бачать кольорові сни?

Якщо це плід її запаленої фантазії, то, з усього виходить, майор карного розшуку Біюла Катерина Павлівна страждає на психічні розлади з манією переслідування.

Поставлений діагноз не сподобався. Неприємно усвідомлювати, що, лежачи під крапельницями чи апаратами, вона бачить не довгі проходи з яскравим світлом наприкінці тунелю, а ось цього старого в ковпаку.

Під його тихе бурмотіння й заснула. Провалюючись у дрімоту, подумала з іронією: «Треба ж, сон уві сні!»

Прокинулася цього разу в цілковитій тиші, лише потріскування свічки видавало, що вона ще жива. Спочатку Катя цю свічку прийняла за світло в кінці тунелю. Навіть трохи зраділа, що в неї, як у всіх, видіння. Але потім, коли очі звикли до напівтемряви, роздивилася на столі витончений кований свічник і саме джерело світла. Від горіння виходив приємний запах, той самий, схожий на аромат ладану, але не такий нудотний.

Мимоволі згадалося, як у дитинстві бабуся її до церкви водила, і обряд хрещення провела потай від батьків. Тоді так само пахло, а в душі панувало умиротворення.Бабуся була побожною, доброю душею людина, ні грама в ній шкідливості не було. Молочком її відпоювала козячим, на інші продукти у Катеньки алергія була страшна, лікарі нічого вдіяти не могли.

Після смерті батьків організм дав збій і більше не приймав жодних молочних та м'ясних продуктів. А рости якось треба було. Ось баба Варя і завела козочку. Тим самі і рятувалися.

Коли бабусі не стало, і дитинство у Каті скінчилося.

Свічка ще горіла, а в кімнаті ставало все світліше. Те, що вона прийняла за вечірнє світло, виявилося сходом сонця.

- Прокинулись? — з'явилася в полі її зору та сама фізіономія казкового старого.

Він нахилився і загасив свічку.

Цього разу виглядав інакше, набагато молодшим. Здається, навіть сивини більше немає, і зморшок поменшало.

- Гробусе, ти помолодшав? — спитала здивовано.

Можна було б повірити, що старий справжній, але метаморфози, що відбулися з ним, просто кричали про те, що все-таки він плід запаленого мозку, що перебуває в коматозному стані.

Колишній дідусь посміхнувся сором'язливо.

- Практикувався в магії омолодження! — відповів трохи кокетливо. - Бачите! Даремно ви з мене насміхалися!

- Насміхалася? Коли це? — підхопила безглузду розмову, аби відволіктися від сумних дум.

- Що це з вами? - він підняв густі брови. - Ви завжди визнавали свої помилки! Навіщо це зараз відхрещуєтесь?

Старий нахилився, щоб придивитися, і різко випростався, ставши дуже серйозним.

- Ви так і не згадали! - констатував сумно. — Де я помилився? Зі мною подібного навіть за життя не відбувалося!

З найнещаснішим виглядом повернувся до стелажу з ящиками і почав відкривати їх у дивному хаотичному порядку.

"За життя?! - повторила Катя подумки. - Що це означає? Ми обидва померли і зараз перебуваємо десь у потойбічному світі? Чи він просто чудик?”