2

— Ти уявляєш, як нестерпно бути твоїм ворогом? — спитав несподівано Лорд, знову нахилившись над нею, не в змозі розлучитися з єдиною.

"Хто це?" — Катя намагалася розплющити очі, виринаючи з темряви забуття.

Перше, що почула, — дивна розмова.

Ті, що говорили, були їй незнайомі: в одного — оксамитовий з хрипотою голос, що пестить жіночий слух. Такий вона б точно запам'ятала, почувши його хоч раз. Від подібних обертонів по шкірі пробігають мурашки, пробуджуючи чуттєвість.

Другий — бляклий, писклявий, але й його не впізнала.

Хвилюючий голос назвав її гарною — якби Катерина могла, хмикнула б іронічно на таке зауваження. Красунею її можна було назвати лише після пари пляшок горілки, та й то з натяжкою. Зросту вона була високого — сто вісімдесят шість сантиметрів, ще й коса сажень у плечах. А в руках така сила, що здорового мужика одним ударом могла звалити. Кругле обличчя зі слідами шрамів від старої віспи, східний розріз очей та великий ніс. Навряд чи це могло викликати захоплення.

"Що сталося? Хто ці люди? Де хлопці? — Катя намагалася розплющити очі, але нічого не виходило. Немов уві сні, коли хочеш прокинутися, але можеш лише безмовно кричати. З усіх органів чуття працював тільки слух. Залишилося покластися на нього.

Якщо вона вижила, її зараз мали везти на швидкій до лікарні. Можливо, поряд із нею лікарі невідкладної допомоги? Тільки їхні розмови були досить незвичайними.

«Чому той, із приємним голосом, назвав її ворогом? Щось не так, вона намагалася почути хоч якісь звуки.  Незрозуміла тиша.Навіть якщо припустити, що лікарі поруч просто мовчать, то хоч шум машин я повинна чути? Чи тряску при їзді? Може, ми вже у лікарні? А зараз триває операція?»

- Пане, у нас мало часу! — несподівано знову заговорив писклявий. — Скоро доведеться тікати!

- Ідемо! — коротко кинув «оксамитовий».

Пролунало шарудіння кроків, немов по гравію.

«Пішли?! - прислухалася Катя. — Може, це друзі того наркомана?»

Ця думка була зовсім безглузда, хлопці не могли її кинути ось так помирати. Навіть якби вирішили, що мертва, все одно залишили б когось поряд до приїзду труповозки.

«Якщо я думаю — значить, все ще жива! — це добряче підбадьорило. — Залишилося дочекатися допомоги!”

У голові не вкладалося становище, що склалося.

Останнє, що пам'ятала, як по-дурному підставилася під кулю. Різкий дикий біль у грудях, і все попливло перед очима.

З самого ранку все не склалося, день віщував бути паскудним. З ночі валив мокрий лопатий сніг. Вийшла з дому раніше, о пів на сьому, поки очистила машину від мокрого нальоту, вся змерзла.

Одна радість від снігопаду: Грею, величезному чорному мастіффу, подобалося носитися кругами, пірнаючи в замети з радісним гавканням.

Старенький “Запорожець”, як на зло, довго не хотів заводитися. Вкотре крутанула ключ у замку запалювання.

Говорили хлопці: «Купи нормальну машину!» Але вона все тягла, наче боячись розлучитися з єдиними спогадами про батька.

Катя зіщулилася, сидячи в холодному салоні. Ще й пес, забравшись усередину, примудрився обтруситись, обдавши її хвилею холодних бризок.

Дорогу до відділення ледве тяглися. Як завжди, снігоочисні машини виїхали лише після семи. Дісталася в огидному настрої, не до добра з начальством зіткнулася біля самого порога.

Поганий день! Дуже поганий день!

Треба ж було так безглуздо вирушити на затримання, не взявши з собою групу захоплення!

Подібної недбайливості за майором Біюлою давно не бувало. Як вона піддалася на неперевірену інформацію? Чому не послухалася аргументів розуму? Наче щось затьмарило її свідомість. І поплатилася.

Що пішло не так? Чому така проста операція з упіймання наркомана виявилася настільки небезпечною? Звідки той придурок взяв пістолет? Навіщо почав стріляти, як дурний? Адже йому світило лише кілька років за зберігання!»