Розділ 1

Сірий туман повільно поглинав простір підземного грота, виповзаючи з темних кутів. Приховуючи за непроглядним маревом усіяне камінням та тілами загиблих поле битви.

Падальники злетіли з високих стін і в переможному танці кружляли над головами, видаючи пронизливі звуки, що рвали серце. Смерть заполонила до країв похмурі склепіння, захоплюючи дедалі більше території. Пахло кров'ю та залізом. Нездійснені надії та мрії, радості та смуток спочивали зі світом на холодній жорсткій поверхні.

Високий чоловік, одягнений у чорний довгий плащ із капюшоном, опустився навколішки поряд із мертвим тілом юної войовниці. Сьогодні він зробив найскладніший вибір у своєму житті, крила долі тепер віднесуть у заплутаний вир, зупинити їх ніхто не в змозі.

Він згорбився, ніби під тяжкістю нестерпної втрати. У душі згасла надія, що теплилася до цього дня.

- Яка гарна! — провів шорсткою долонею по оксамитовій щоці вбитої.

Якби не величезна зяюча рана в грудях, можна було б подумати, що незрівнянна діва заснула спокійним сном на холодному камені підземелля.

Якби вона була жива, гнівно блиснувши очима кольору самого грозового неба, випалила б:

- Хочете залишитися без руки, лорде! — сказала б люто, з презирством.

Втім, зараз він хотів би отримати зневагу, а не цей холодний спокій. Він так ясно представив її зсунуті в гніві брови, що від ніжності стислося серце.Чи хотів він у цей момент знову почути її голос? Побачити ясний блиск очей, сонячну посмішку, що так рідко освітлювала це чудове обличчя?

Хотів…

Ні, це неправильне слово! Чоловік так сильно жадав знову зустрітися з нею поглядом, притиснути її гнучке тіло до свого і, задихаючись від насолоди, жадібно поцілувати. Бажання було настільки сильним, що щелепи зводило судомою, а кисті рук мимоволі стискалися в кулаки. Туга відтепер стане незмінним його супутником.

- Красива?! — почулося за спиною. — Пане, як ви таке можете говорити?

Вірний зброєносець підійшов ближче і з побоюванням подивився на нерухоме тіло молодої особи.

- Вона породження пекла! — видав він, окинувши зневажливим поглядом тендітну фігурку. — За те, що ця дияволиця намагалася вас вбити, смерть буде найменшою її карою!

- Що ти розумієш?! — усміхнувся гірко лорд, востаннє доторкнувшись до гладкої, мов мармур, ніжної шкіри.

— Може, ваш слуга й дурний, — філософськи зауважив зброєносець, протираючи гострий меч господаря свіжозірваною травою. — Але я радий, що вона нарешті мертва!

Кров уже почала засихати, і він старанно намагався очистити довге сталеве лезо.

Скривився від страху, дивлячись на густий туман, що напливав з кожною хвилиною все ближче. Що за тварюки ховалися в ньому? Ніхто з живих не ризикував дізнатися, а хто й намагався, того більше не бачили живим. Але завтра в цій дзвінкій печері залишаться лише порожні обладунки полеглих сьогодні воїнів, та луна минулої битви.

— Ходімо звідси! — попросив він жалібно свого пана. — Мені якось не по собі…

— Ще мить! - відповів господар.

Він востаннє глянув на ту, що з'являлася в мріях, кликала за собою, і, навіть будучи холодним тілом, бередила свідомість. Майнула зрадлива, малодушна думка забрати тіло, наказати магам відновити, зробити все, щоб це тіло жило. Але лорд знав — то вже буде не вона, бо одразу ж відкинув непотрібні думи. Яким би прекрасним не було тіло, йому була потрібна душа тієї, що зараз лежала біля його ніг.

Дівчина ніби спала, тільки обличчя було блідшим від звичайного, та страшна рана в грудях, з бурою запеклою кров'ю, зяяла нагадуванням, що її більше немає. Залишилася лише гарна оболонка.