Коли світ перестає триматися

Світ затих перед розломом.

Не так, як затихає природа перед бурею.
Не так, як завмирає серце перед болем.
А так, ніби сама реальність затримала подих — не знаючи, чи варто продовжувати жити.

Арія стояла, стискаючи Ліру.
Дитина притихла, але не спала — її очі світилися тихим, неземним світлом, що лягало на тріщину перед ними.

Тріщина — друга, але найглибша — пульсувала.
Світло стікало з країв, наче кров.
Темрява виривалася ритмами, ніби серцебиттям.

Каел стояв між ними і прірвою — темний, нерухомий, напружений.

Тіньовий брат — поряд, але відсторонений, ніби бачив щось, що не бачив ніхто інший.

— Аріє, — сказав він тихо. — Починається.

І світ… розірвався.

Коли Перший говорить уперше

Тріщина розгорілася.
Не світлом.
Не вогнем.
А чистим, сирим… існуванням.

І з глибини пролунав голос.

Старший.
Холодніший.
Глибший за будь-якого бога.

— Д и т и н а .

Ліра схлипнула і притиснулася до Арії так, ніби цей звук різав її зсередини.

Арія закричала:

— НЕ ДИВИСЯ НА НЕЇ!
— НЕ СМІЙ!

Голос продовжив, не звертаючи на неї уваги:

— Т и .
П р о б у д и л а .
С в і т .

Каел підняв тіньовий клинок.

— ЗАКРИЙ РОТ, ПОТВОРО.

Тіні за його спиною розгорнулися, утворивши чорні крила.
Він був готовий до удару.

Але голос відповів:

— Т и .
Н а п і в т і н ь .
Н і ч о г о .

Каел зціпив зуби — цей звук знав його ім’я, його сутність, його минуле.

— Аріє, назад! — крикнув він. — Подалі від краю!

Але земля посунулася сама.

Розлом відкривається

Тріщина… піднялась.
Наче щелепа, що готується з’їсти світ.

З неї піднялася тінь.

Не форма.
Не істота.
Не щось.

Неправильність.

Світло згасло.
Все, що було природним — пало.

Лише Арія бачила, як Каел став між нею й цим жахом.

Лише Ліра — як темрява простягнулася до неї.

Лише тіньовий брат — як світ згубив рівновагу.

І лише Перший сказав:

— Д и т и н о .
Й д и .

Ліра заплакала.

І плече Арії здригнулося:

…він… хоче… мене…

Каел закричав так, що тіні за ним загорілися:

— ВОНА НЕ ПІДЕ!

І щось у світі… тріснуло.

Жертва, якої ніхто не чекав

Тіньовий брат раптом рвонувся вперед.

— Каеле — СТОЙ!
— ТИ НЕ МАЄШ ЙТИ ТУДИ!

Каел навіть не обернувся.

— Якщо я не піду… піде вона.

Тіньовий брат схопив його за плече.

— Ти НЕ ВИТРИМАЄШ його!

— А вона — НЕ ПОВИННА його витримувати!

Земля під ногами розкрилася.
Темрява поглинула половину горизонту.
Люди кричали, але їх не було — лише світ.

Арія хотіла сказати “не смій”,
але слова не встигли народитися.

Ліра простягнула маленьку руку до тата:

…тату…
…не… йди…

Каел завмер.

Це було… смертельніше, ніж удар.
Сильніше за будь-який обов’язок.

— Я обіцяю, — прошепотів він. — Я повернуся.

І стрибнув у тріщину.

Арія завила:

— КАЕЕЛ!!!

Тіні поглинули його.

Перший засміявся — не сміхом, а тріском реальності.

— Т и .
П р ий ш о в .

Ліра закричала й простягнула руки в прірву:

…тату!!!…

І світ… вибухнув світлом.

Коли дитина стоїть проти темряви

Світло не було білим.
Не було теплим.
І не було людським.

Це було світло-тінь.
Баланс.
Сила, яку навіть боги не наважились би створити.

Ліра стала між прірвою та світом.
Арія спробувала її втримати —
але сила дитинки відштовхнула її назад м’яко, але нездоланно.

— ЛІРО, НІ! — заволала Арія. — НЕ РОБИ ЦЬОГО!

Дитина дивилася в прірву очима, що більше не були дитячими.

Перший заговорив з нею:

— Т и .
Н е .
М о ж е ш .
М е н е .
З п и н и т и .

Ліра відповіла вперше не шепотом, а голосом:

…я…
…можу…

І світ упав на коліна.

Це була сила, якої не можна було вмістити в одному світі.

Тіньовий брат закричав:

— АРІЄ, ТР trИМАЙ ЇЇ!
— ВОНА НЕ ВИТРЕМАЄ ВСЕ!

Але Арія вже бігла—
палав весь світ,
а вона бігла.

Ліра стояла на краю й дивилася вниз:

…тату… я йду…

— НІ! — Арія схопила її. — Ти не підеш!

І тут тріщина вибухнула.

Темрява й світло змішались.
Удар пройшов через усе.
Світ знепритомнів.

Кінцівка, яку ніхто не виживе спокійно

Коли Арія прийшла до тями, земля була холодною.
Тіньовий брат лежав нерухомо.
Світ виглядав інакше — як зім’ятий папір.

А Ліри…

Ліри не було.

Тріщина закрилася.
Голос Першого стих.

І над світом стояла одна фраза — без слів, чистою магією:

Т и .
П р и й д е ш .
З а .
Н и м .

Арія піднялася на ноги
— й закричала так, що небо здригнулося:

— ЛІРААА!!!
— КАЕЕЕЛ!!!

Але їм ніхто не відповів.

Світ мовчав.

І Арія зрозуміла:

друга частина почнеться не з втечі.
А з війни.
Вони забрали її дитину.
І її чоловіка.
І вона піде за ними в темряву.
Навіть якщо темрява з’їсть світ.

Світ був… тихий.

Не мирний.
Не спокійний.

Тихий так, ніби хтось забрав із нього серце.

Арія стояла на місці, де щойно була прірва.
Тепер там — гладкий чорний камінь, холодний, як тінь, що випила життя.
Тіньовий брат повільно піднявся, тримаючись за голову.
Його форма була тьмянішою, нестійкою.